Ми та інші: як ми складаємо першу думку про людину і від чого це залежить

Ми всі хочемо подобатися іншим людям — це нормально, природно, і в цьому немає абсолютно нічого поганого. Зрештою, люди — не острови, і мати хороші взаємини з сусідами по архіпелагу навіть дуже приємно. Але як цього досягти? Як ми формуємо думку про когось, кого бачимо вперше в житті та з ким вступаємо в перший контакт? І як ми можемо використовувати це знання, щоб подобатися іншим? В усіх складнощах і деталях — біологічних, соціальних, культурних — цього процесу ми спробували розібратися за допомогою нейропсихолога Катерини Александровської.

У ході еволюції наш мозок вибудовувався багато мільйонів років, і наша біологія працює за принципом виживання. «Все, на чому побудовано взаємодію з навколишнім світом, повинно мати практичну мету», — пояснює Катерина Александровська. Сучасному соціуму всього кілька тисяч років. При цьому людській історії — 150 тисяч, а нашим першим предкам вже близько 6 мільйонів років — приблизно як Кіту Річардсу з The Rolling Stones. Відповідно, до тих умов, у яких ми живемо зараз, наша біологія ще не встигла повністю пристосуватися — вони для неї ще досить нові.

Що ми, виходячи з наших завдань вижити, помічаємо й оцінюємо під час першої зустрічі? Наприклад, те, наскільки людина пропорційна. Катерина говорить про те, що, якщо ми бачимо яскраво виражену диспропорцію, це свідчить про можливі генетичні збої — тоді ми будемо побоюватися такої людини. Крім того, ми будемо стежити за тим, наскільки співрозмовник доглянутий: недоглянутість може бути ознакою депресії чи хвороби. Словом, ми завжди будемо вибирати гарних людей і тяжіти до них — адже це говорить про те, що у людини хороші гени, тобто від неї не можна буде чимось заразитися. І, найімовірніше, вона психологічно стійка. Красиві люди дійсно більше заробляють, їх частіше беруть на роботу — і це зовсім не соціальні патерни, це біологічні нюанси.

Біологія також наказує нам із недовірою ставитися до чужинців — людей, які різко відрізняються від нас зовні, ми будемо цуратися. Наприклад, уявіть собі, що напередодні гучного футбольного матчу ви, завзятий уболівальник, стикаєтеся з галасливим натовпом людей з атрибутикою команди суперника. Ви точно будете їх уникати — і це, знову-таки, про базове прагнення вижити.

Крім того, нас приваблюють люди, наділені такою штукою, як гандикап — це деталь у зовнішності, яка не несе важливої біологічної функції, можливо, навіть заважає виживанню, але при цьому носій якимось чином примудрився її зберегти. Як, наприклад, величезний і незручний, але дуже красивий хвіст у павича. Це означає, що володар гандикапу генетично та біологічно дуже сильний — такі люди нас теж приваблюють, нам здається, що у них є якісь неймовірні надздібності.

Страх перед чужими — не тільки біологічно зумовлений фактор, це ще й популярне когнітивне упередження. Когнітивні упередження — це помилки в мисленні, які виникають на основі неправильних переконань. Як і чому вони з’являються? Річ у тім, що наш мозок — одночасно дуже складний, але і дуже ледачий механізм, він страшенно любить спрощувати собі завдання. Якщо щось спрацювало один раз — значить, спрацює і другий: тому ми так віримо в гороскопи або знаки Зодіаку. І так само ми купуємося на когнітивні упередження.

У питанні сприйняття інших людей працює дуже багато упереджень, наприклад, ефект ореолу. Це помилкове судження, через яке люди спочатку складають загальну думку про об’єкт, а потім транслюють її на окремі особливості. Ну, скажімо, ми зустрічаємо лівшу й автоматично припускаємо, що це — страшенно креативна і до безсовісності творча людина, тому що прийнято вважати, що всі лівші такі. Ще існує таке упередження, як ефект першого враження — через нього ми швидко складаємо думку про людину в перші хвилини знайомства і потім наполегливо її дотримуємося. Що, зрозуміло, не дуже логічно, адже людина могла просто посваритися з партнером і перебувати в не надто райдужному настрої, а ми тут же затавруємо її злюкою. Тому під час першої зустрічі — якщо вам це потрібно — намагайтеся відразу ж вести себе так, як хочете, щоб вас запам’ятали.

Наші стосунки з іншими, звісно, мають не тільки біологічну природу — нехай ми і тварини, але тварини соціальні та вельми культурні. А значить, на нас дуже впливає суспільство — і часом не найкращим чином. У фільмі «Я та інші» 1971 року режисер Фелікс Соболєв показав, як часто люди схильні вести себе зручно та конформно, і як на нашу думку впливає соціум. Для нас інші — це джерело інформації, тому ми часто звіряємо з ними нашу думку і поведінку. Що це говорить нам? Уявіть собі, що ви потрапляєте в недоброзичливо налаштовану компанію, де є одна незнайома вам людина. Є висока ймовірність, що вона не полюбить вас і буде демонструвати агресію просто тому, що її демонструють інші учасники зустрічі — а не тому, що ви щиро їй не подобаєтеся. У фільмі Соболєва було показано, як діти називають чорні піраміди білими, а солону кашу солодкою просто тому, що так вчинили інші учасники групи. Нам важливо, щоб нас вважали «своїми» — пам’ятаєте, вище ми обговорювали, що чужинців недолюблюють?

Ще один цікавий висновок, зроблений вченими у фільмі Соболєва: за нестачі інформації ми говоримо те, чого від нас чекають. Приклад: ви приходите на нову роботу, і ваші знайомі попереджають, що ваша нова колега — вередунка і гадюка. Ви заходите в офіс із цим переконанням і бачите, що ця дівчина мружиться, дивлячись на вас. Ваші думки: «Що й треба було довести: гадюка». Реальність: у неї просто не дуже хороший зір, і вона хоче вас роздивитися.

«Більшість процесів у мозку несвідомі: мозок — дуже витратний орган із точки зору енергії, і щоб не думати й не аналізувати кожен процес, він переводиться в автоматичний режим», — розповідає Катерина Александровська. За її словами, ми будемо «зчитувати» людину, спираючись на особисту історію та досвід. Отже, інформація про людину потрапляє в певну зону мозку, і ми починаємо її оцінювати — пам’ятаємо, це все відбувається дуже швидко й абсолютно несвідомо. Підключається нюх — якщо запах нам подобається, якщо особистий аромат людини нам приємний, значить, наші з ним гени максимально відрізняються. 

Чому це добре? Тому що буде менше варіантів однакових хвороб, і потенційне потомство буде здоровим. Крім нюху ми, звісно, керуємося ще слухом і зором — все це викликає свої, особисті асоціації, засновані на попередньому досвіді: індивідуальному та соціальному. Соціальний — це культурна пам’ять: наприклад, у більшості європейців свастика викликає негативну реакцію. Індивідуальний — це, скажімо, коли вчителька била вас у дитинстві вказівкою, і жінок, схожих на неї, ви будете уникати.

За відтворення власного досвіду відповідають соматичні маркери — це поняття ввів у вжиток невролог Антоніу Дамазо. Він говорить про те, що будь-який досвід, який ми переживаємо, потім залишається з нами та зв’язується з асоціаціями і станами. Емоції залишають після себе «біологічні залишки», тобто цілком конкретно змінюють нервову систему. Наприклад, якщо ви прийшли на співбесіду на нову роботу і по дорозі порвали ремінець на сандалях — негативний спогад про цей випадок може вплинути на ваші думки про потенційну роботі. Або, якщо говорити далі про сприйняття інших людей, по дорозі на зустріч ви могли потрапити під зливу, під час діалогу з новою людиною відчувати себе промоклим, нещасним і хворим — і перенести ці неприємні відчуття на свого візаві.

Емоційні реакції запускаються знову, коли ми опиняємося в ситуації, схожій на ту, що створила соматичний маркер. І вже пізніше, побачивши цю людину, ви можете знову відчувати себе незатишно — бо колись невчасно промокли під дощем. Звісно, ви навряд чи будете усвідомлювати цей зв’язок.

У сучасній нейронауці не говорять про локалізацію чогось у конкретному відділі мозку — зараз говорять про великі нейромережі, про функціональні зв’язки між різними зонами. Ось ви зустрічаєте людину, і у вас підключаються візуальна зона, асоціативна зона, моторна кора, дзеркальні нейрони, лімбічна система, слухова кора. Це ціла мережа, яку приблизно можна назвати мережею знайомства. Вона працює автоматично та миттєво, ми не усвідомлюємо це і тому схильні думати, що хтось подобається чи не подобається нам інтуїтивно — але насправді це все результат аналітичної роботи мозку.

Особливу увагу в цьому питанні потрібно приділити дзеркальним нейронам — це особливий клас нервових клітин, які активно вивчав Вілейанур Рамачандран — індійський невролог і психолог. Ці нейрони «загоряються», коли ми бачимо, як інший виконує дію — тобто це, по суті, біологічна основа емпатії. Ми спостерігаємо, як людина тягнеться за склянкою води, і можемо припустити, що вона відчуває спрагу, можемо навіть відчути сухість у роті. Дзеркальні нейрони та забезпечуваний ними зв’язок між людьми дуже важливі: вони є основою культури і прискорили еволюцію, адже ми навчилися копіювати дії інших людей. Завдяки дзеркальним нейронам ми бачимо світ із позиції іншої людини, вчимося розуміти, що вона думає і як відчуває. Саме тому, коли наші нейрони не спрацьовують, ми починаємо панікувати — скажімо, таке може трапитися, якщо у людини бідна міміка. Ми будемо її цуратися — зазвичай за виразом обличчя ми звикли прогнозувати чиюсь поведінку, а тут ми цього зробити не можемо.

Коли ми зустрічаємо людину протилежної статі (тут ми говоримо про гетеросексуальних людей), то, очевидно, передусім розглядаємо її як потенційного партнера та батька або матір майбутніх дітей. Тому велику роль буде відігравати запах, ми будемо намагатися «пронюхати» генетичну й імунну картину передбачуваного партнера. Якщо вона сильно відрізняється від нашої — це класно, це означає, що наші майбутні діти (як вважає мозок) будуть сильними і витривалими.

Якщо говорити про сприйняття один одного представниками однієї і тієї ж статі, то цікаво, що жінки набагато частіше співпрацюють, ніж чоловіки. Там, де панує матріархат, зазвичай менше скандалів, жінки не схильні боротися одна з одною. Чоловікові важливо перемогти іншого самця, щоб завоювати жінку, а жінкам це так сильно не потрібно, у них і так все добре. Євгенія Тимонова, журналістка й авторка шоу «Все як у звірів», в одному з випусків говорила про те, що для виду загалом жіноча яйцеклітина важливіша за сперматозоїди. Тому жінки не стануть битися між собою — навіщо їм це? А ось чоловіки можуть почати конкурувати та несвідомо намагатися показати іншому, хто тут справжній альфа-самець, а хто — так собі.