За декілька днів у Києві, 23 червня, пройде Марш рівності — це завершальний захід форуму «КиївПрайд».

Основною тематикою заходу цього року стане «Свобода. Єдність. Боротьба», а головним гаслом — «Наша традиція — це свобода». Мета Маршу рівності — сприяння досягненню повного дотримання прав людини для ЛГБТ+ в Україні, формування поваги до цих прав у суспільстві та підвищення видимості й участі ЛГБТ+ у суспільних процесах.


Минулого року на «КиївПрайд» прийшло 3500 учасників, за словами організаторів, цього року очікується удвічі більше людей.

Ми поговорили з киянами, чому для них важливо прийти на Марш рівності та чому важливо бути собою.


Анна Довгопол

Координаторка гендерної програми, Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні

 

Я йду на Марш рівності, тому що це про мою особисту свободу та свободу моїх близьких друзів, моєї партнерки. Мені набридло, що мушу приховувати, з ким я живу, що я мушу щоразу думати в публічному місці, чи безпечно мені взяти партнерку за руку або поцілувати. Мені набридло від церкви і держави, що «правильна сім’я» — це лише чоловік і жінка, в яких обов’язково двоє дітей. Мені набридло бути невидимою для держави, яка законодавчо не хоче визнавати моє існування. Я просто хочу жити у суспільстві, де люди будуть зайняті цікавішими речами, ніж розказувати іншим, із ким їм будувати стосунки та кого любити.


Тая Герасимова

Головна редакторка update.com.ua

 

Я йду на «прайд», тому що для мене важливо висловити підтримку свободі в Україні. Ми вільні, сміливі, оптимістичні. Ми вміємо підтримувати одна одну, відстоювати свободу бути тою/тим, ким хочемо бути. Марш рівності — саме про це. Я виходжу на «прайд», тому що я не хочу сидіти вдома «за закритими дверима» та вдавати з себе ту, ким не є. Я виходжу, щоб інші люди, які відчувають шалений тиск щодня на роботі чи вдома, мали сміливість жити, не ховаючись.


Я виходжу, щоб ЛГБТ+ людей перестали булити в школі, виганяти з роботи, бити на вулиці.


Мене тішить той факт, що щороку людей на Марш виходить все більше, хоча консервативні сили використовують великі ресурси задля протистояння правам людини. Впевнена, що любов переможе ненависть. До зустрічі на Марші.


Максим Буткевич

Координатор у No Borders project / Проект Без Кордонів

 

Я йду на Марш рівності — так само, як був там на усіх попередніх Маршах рівності, які відбувалися у Києві в попередні роки. Я йду тому, що згоден із основним меседжем, який KyivPride цього року сформулював: «Наша традиція — це свобода». Марш рівності — це захід людей, які наголошують на цінностях свободи, навіть у ситуації погроз фізичним насильством. Тоді, як інші вишукують спільність теперішньої української спільноти у спільній історії, у мовних чи етнокультурних ознаках, а ще інші — у прихильності чи відторгненні тих чи інших ідеологій… для мене цю нашу спільноту, передовсім, позначає те, що ми хочемо бути спільнотою вільних людей. Країною вільних людей.


І це — не лише про суто політичні свободи, звісно: не може людина бути тут (у цій царині) вільною, а тут (в іншій царині) її обмежують у правах на свободу вираження поглядів чи мирних зібрань. Так у сьогоднішньому світі не буває. Права людини є взаємопов’язаними й неподільними — а Марш рівності є правозахисним заходом. Тому я йду на нього — як людина, яка постійно має справу, в своїй діяльності, з порушеннями прав людини і для якої ці права становлять необговорювану цінність.


І ці самі права є універсальними: їх не можна «дозволити» комусь одному і «не надати» іншому. Я йду на Марш рівності, аби висловити солідарність із LGBTQI+ спільнотою, яка і надалі стикається з дрімучими, хтонічними, ірраціональними, заснованими на упередженнях і ненависті практиками відторгнення, упослідження й насильства. Щоби було зрозуміло, що право на особисте життя, на захист від дискримінації, на свободу й особисту недоторканність — про всіх, але і порушення його щодо когось одного у нашій країні — це атака проти всіх, кому ці права важливі.


Свобода і справедливість для мене невіддільні від солідарності — і тому я йду на Марш рівності.


І, зрештою, тому, що усі ці слова і прагнення на письмі виглядають гарним текстом із коментарів до Загальної Декларації прав людини — але набувають плоті й крови лише у ситуації, коли ними говорять окремі люди, конкретні обличчя, які виходять на вулиці, аби їх обстояти — попри загрози насильства. Ці речі треба вміти захищати, як ми знаємо з останніх років більше, ніж багато хто. Треба мати сміливість їх захищати — бодай вийти за них на вулицю. Це і зроблю — вийшовши на Марш рівності.


Ліза Кузьменко

Правозахисниця, журналістка

 

Я йду на Марш рівності, тому що немає жодної іншої опції, як провести більш змістовно цей день 23 червня. Незалежно від того, гей ти чи ні, це питання ширше. Це про свободу, це про мирні зібрання, це про солідарність, це про демократію. Більше того, це все ще тест на європейськість нашої країни і нас самих. Так, в українському суспільстві високий рівень гомофобії. Однак, якщо людина особисто знайома з відкритими ЛГБТ, рівень її гомофобії значно нижчий. Тобто ЛГБТ-спільнота — зазвичай частина соціального конфлікту, а не особистого. Кому вигідний цей соціальний конфлікт? Нам ще доведеться із цим розібратися. І робити це краще усім разом. Я також вважаю, що Марш важливий як форма видимості назрілих змін в Україні, що особливо актуально напередодні парламентських виборів.


Максим
Шумейко

Freelance Technician

 

Чому для мене це важливо? Насамперед тому, що обмеження прав людини недопустиме в європейській країні і мені хотилося б, щоб в Україні люди могли вільно обирати, що їм робити зі своїм життям, кого кохати, з ким одружуватися, з ким народжувати дітей. Це базові речі які повинні бути в кожній демократичній державі.


Світлана Лібет

Студентка, редакторка

 

Я іду на Марш рівності, бо підтримую його ідею: рівність прав та свобод усіх, незалежно від орієнтації, віросповідання, гендеру, національності, прибутку. Я за любов, свободу та турботу. Останнє я вважаю найголовнішим. Турботу, а не насилля та притиснення заради таких неіснуючих речей, як «сімейні цінності». Кожен має право кохати і робити це відкрито, бути тим, ким він хоче. Марш — це можливість висловити свою турботу, підтримати тих, хто поруч, і проголосити: я — такий/така, яким/якою я хочу бути.


Я — вільна людина, тож поважаю свободу інших.