Томас Сіденхем, англійський лікар, який жив і практикував у 17 столітті, писав: «Приїзд хорошого клоуна в село дає більше користі здоров’ю його жителів, ніж 20 ослів, доверху завантажених ліками». Що ж, з огляду на, що в ті часи людей лікували опіумом, морфіном і тютюном, майже що завгодно було корисніше, ніж ліки. Але це зауваження «англійського Гіппократа», як називають Сіденхема, говорить нам про одну важливу річ: вже у той час, 4 століття тому, лікарі помічали вплив сміху на людину та бачили, наскільки він позитивний.

Сьогодні вчені вважають, що сміх еволюціонував від наших древніх предків — приматів, тільки тоді вони сміялися, видаючи не звуки «ха-ха», а різкими видихами, ніби бігли та захекалися. Скажімо, якщо ви зараз полоскочете шимпанзе, горилу або когось із гомінідів, вони посміються саме так. Тільки не треба, будь ласка, зараз зриватися з місця та бігти лоскотати горилу.

 


Цікаво, що у людиноподібних приматів сміх є реакцією на ті ж подразники, що й у людей: мавпи регочуть, коли їм лоскотно, коли вони грають або наздоганяють один одного. Сміються, втім, не тільки вони: наприклад, хіхікати можуть щури та собаки. Це спостереження дозволило вченим визначити сміх як древній фізіологічний і біологічний акт, який багато в чому допомагає нам вибудовувати соціальні зв’язки та формувати взаємини. Наприклад, дослідники пишуть, що жінки частіше сміються над жартами чоловіків, ніж навпаки, що лектори сміються більше, ніж їхня аудиторія, і що завдяки сміху члени групи об’єднуються і згуртовуються.


Незважаючи на те, що багато ссавців теж можуть сміятися, жартувати можуть тільки люди — ну, принаймні, наскільки ми знаємо. Чим є жарт або кумедна історія з точки зору нашого мозку? Це — речі, які ми не уявляємо, що відбудуться; наші мізки дуже справляються з тим, щоб передбачити ситуації, спираючись на отриманий раніше досвід, вони люблять рутину та звикли до неї, але, коли трапляється щось надзвичайне, дивуються — і тоді ми сміємося.


Розпізнання чогось як смішне або несмішне відбувається в лівій нижній лобовій звивині й у нижній скроневій звивині. Потім мигдалеподібне тіло мозку випускає дофамін, який розноситься веретеноподібними нейронами. Особливо цікаво, що різні жарти викликають реакції в різних відділах: наприклад, гра слів страшенно збуджує центри мов у мозку.

 

via GIPHY


Наука, яка відповідає за фізіологічне вивчення сміху, називається гелотологією. Вчені, які нею займаються, досі не до кінця розуміють, як саме взаємодіють сміх і мозок — але, тим не менш, у ході експериментів їм вдалося з’ясувати кілька цікавих деталей про цей процес. Наприклад, ліва частина кортекса (шар клітин, який покриває передню частину мозку) аналізує слова та структуру жарту. 


Після цього активізується лобова частка мозку — вона бере участь у формуванні емоційних реакцій у соціальних взаємодіях. А права півкуля займається тим, що «розуміє» жарт. Потім хвиля активності поширюється на зону обробки сенсорної інформації у потиличній частці (це частина ззаду голови, в якій знаходяться клітини, які відповідають за створення візуальних сигналів). Нарешті, стимуляція моторних відділів пробуджує фізичну реакцію на жарт.


Навіщо потрібен сміх у соціалізації


Спробуйте простежити за ситуаціями, коли ви смієтеся, але навколо не відбувається нічого смішного та ніхто не надсилає вам мем із міллю. Найчастіше це відбувається у спробі провести успішну соціальну взаємодію: коли ви просите когось про щось, коли хочете комусь сподобатися чи заручитися підтримкою. Більш того, дослідники, які спостерігали за динамікою в парах, зазначали, що ті з них, хто справляється з неприємностями за допомогою сміху, не тільки швидше відчувають полегшення — вони в цілому щасливіші у стосунках і залишаються разом довше. А ще одна група дослідників упродовж 10 років відстежувала, в яких ситуаціях сміються люди. Вони засвідчили близько 2000 випадків і стверджують, що переважно сміх був реакцією не на жарти. Люди сміються у відповідь на фрази на кшталт «Як пройшов тест?» (напевно, це був дуже гіркий сміх), «Хей, а ось і Мері» та «Ну що, як твої справи?». І, хіба що йшлося про щось дуже інсайдерське, все це — вочевидь не жарти.


Цікаво ще й те, що ми сміємося несвідомо — коли це щиро, ми не приймаємо усвідомленого рішення розреготатися. Тому так складно імітувати сміх або сміятися по команді: ось спробуйте попросити свого друга взяти і розсміятися просто тут і зараз. Крім того, відомо, що сміх — це найчастіше повідомлення, яке ми відправляємо іншим: ось тому люди рідко сміються наодинці самі з собою. Сміх — не тільки соціальне, але й дуже заразливе явище, прямо як позіхання.


А вперше людина сміється у віці близько 4 місяців, задовго до того, як вчиться говорити — бо сміх, як і плач, є невербальним способом спілкування з матір’ю та сім’єю.


Сміх і фізіологія


Якщо коротко, сміятися корисно. Ну, у всякому разі, точно не шкідливо. Серія експериментів, проведених вченими, показує, що сміх здійснює позитивний вплив на здоров’я. Наприклад, лікар Данбер вивчав вплив сміху на можливість терпіти біль. Він показував учасникам витяги з різних комедій, нейтральні відео та ролики, призвані викликати теплі приємні почуття, але не розсмішити. Під час перегляду відео учасників записували — щоб точно знати, скільки разів вони будуть сміятися.


Потім людей піддавали больовим відчуттям: надягали заморожений рукав для вина або здавлювали руку апаратом для вимірювання тиску та просили сказати, на якому етапі вони більше не можуть терпіти біль. Коли результати проаналізували, стало зрозуміло, що сміх збільшував опірність болю, у той час як простий гарний настрій, який викликали інші ролики, ні.

 

c555bf5911d0b530b3fc7fc6d31fe2a5.gif


Тепер, напевно, варто пояснити, чому вчений задумався саме про біль і що взагалі з ним не так. Справа в тому, що опірність болю служить індикатором рівня ендорфінів, нейромедіаторів щастя — іншим способом визначити їх кількість у мозку дуже складно: ці молекули не показані в аналізах крові, тому що входять до списку хімікатів, які не потрапляють у кровотік через гемато-енцефалічний бар’єр. Результат допоміг Данберу зробити висновок: сміх викликає підвищене виділення ендорфінів.

Після того, як посмієшся, відчуваєш себе розслабленим — так стверджує Джон Морреаль, автор семінарів HUMORWORKS. Справа в тому, що кров’яний тиск і пульс падають нижче середнього — звідси й відчуття розслаблення. А ще сміх асоціюють із креативністю: переважно через те, що система їхньої роботи ідентична — і в процесі креативу, і в процесі вигадування жарту ми змушуємо мозок знаходити неочевидні зв’язки між різними не пов’язаними один з одним об’єктами.


Нарешті, гумор допомагає нам змиритися з нашою смертністю — раптово. Вчений на прізвище Лефкурт виявив, що бажання людей підписати згоду на те, щоб стати донором органів після смерті, росте, якщо ці люди часто сміються. «Дуже мало хто хоче думати про смерть, навіть на хвилину, — каже Лефкурт. — Але люди з хорошим почуттям гумору більш спроможні впоратися з цією думкою».