Коли ми слухаємо музику, то часто спонтанно постукуємо або пританцьовуємо в такт їй. Однак це відбувається далеко не з усіма мелодіями.
Бажання рухатися в такт музики називають «грувити», проте, які конкретні аспекти музики сприяють цьому відчуттю, досі не було зрозуміло.
Канадські вчені вирішили виправити ситуацію та провели онлайн-опитування, на яке відповіло близько 200 осіб, в основному з Європи та Північної Америки. Оскільки участь була відкритою для всіх, респонденти належали до різних вікових груп і володіли широким спектром музичних навичок. Дослідники попросили їх оцінити — за шкалою від одного до п’яти — їхній інтерес до ритм-музики, частоту, з якою вони її слухали, та їхнє ставлення до танців.
Учасникам запропонували прослухати короткі музичні епізоди з трьома різними ступенями ритмічної та гармонійної складності. В основі були ритмічні звуки румби, характерні для афро-кубинської музики.
В результаті дослідники виявили, що у людей більше виникало бажання грувити, коли музика мала середню ступінь синкопа. Тобто коли музика помірно ритмічна. Якщо музика недостатньо синкопована, вона здається людям одноманітною, а якщо ступінь синкопа (розбіжності ритмів) занадто висока, їм важко за нею встигати. Те ж стосується і музичної гармонії — кількох нот, які звучать одночасно, як акорд на гітарі чи фортепіано.
«Ми вважаємо, що гармонія збільшує задоволення від музики, і це, в свою чергу, змушує людей хотіти більше рухатися. Грув — це поєднання задоволення та бажання рухатися, а гармонія — це приємний аспект грува», — говорять учені.
