Страхи — це зовсім не обов’язково погано: це базова і корисна емоція, яка допомагає нам жити, оцінювати ризики й уникати небезпек. Але буває, що нас сковує страх перед співбесідою на нову роботу, буває — що при переїзді до партнера. А бувають і глобальні події — ось як, наприклад, пандемія, коли незрозуміло, власне, нічого. І тоді страх змін захоплює, мабуть, кожного.

Ми запитали в нейропсихолога Тетяни Пиж про те, як виникає страх змін, чому він нас долає, у чому його користь і як же навчитися з ним жити. І ось що вона розповіла.


Чому виникає страх змін?


Страх змін, по суті, це про бажання зберегти все як є. Ми якось жили до цього моменту, щось робили, впізнавали місцевість, орієнтири й патерни, виробили звички, а для змін щось потрібно, власне, міняти. А щоб щось змінити, треба напружити мозок: обробити нові дані, зібрати інформацію, виробити нові звички або скорегувати наявні. Багато роботи, і заради чого? Тому давайте краще нічого не чіпати.

Звісно, тут ще можна пуститися в міркування щодо того, які саме зміни, чим викликані, наскільки вони глобальні для людини. Ось навесні у нас у всіх були зміни. Навіть ті, звички котрих змінилися мало, все одно відчули на собі нюанси карантину. Але все ж ми під ці зміни підлаштувалися — просто тому, що іншого варіанту в нас не було.


Всі піддаються цьому страху? Чи є люди, більш-менш до нього схильні?


Я зараз скажу страшне і категоричне: так, піддаються всі. Але всі по-різному. А ще дуже по-різному справляються. Насправді страх і біль — ті механізми, яких людина дуже хоче позбутися, але саме вони допомагають нам вижити. Біль сигналізує про те, що щось не так: ногу відсиділи, руку поранили, щось усередині не так. Страх змін змушує нас подумати: це дійсно потрібно? Адже зупинитися на чомусь теж важливо. Можна всю еволюцію кочувати місцевістю, але хтось усе-таки зупинився і заснував поселення.

Що стосується схильності, наприклад, згадаємо про песимістів або людей із тривожністю. Так ось, песимісти через те, що постійно продумують сценарії того, що може піти не так, бувають дуже добре підготовлені до змін. Але тільки на словах. Це не означає, що вони із задоволенням все поміняють. «Ну я ж казав», — скаже песиміст і піде займатися своїми справами. Бажано, тими, які звичні.

А для людей із тривожністю страшні не зміни як такі, а невизначеність. У випадку зі змінами відповідей на запитання «а що, як?..» немає, і це викликає неприємні почуття. Знову-таки глобальна ситуація показала, що людям із тривожністю трохи полегшало — вони боялися чогось незрозумілого, і ось. Звісно, це не розв’язало їхню проблему, звісно, це не «зняло пороблення» страху, але принесло трохи полегшення. Хоча далеко не всім.

Але у людини цілком може бути травма, яка якраз виражається у страху змін. Наприклад, у серіалі «Криміналісти: мислити як злочинець» є персонаж — аналітик Пенелопа, яка боялася змін. Її батьки загинули в ДТП, коли вона була підлітком, і відтоді для неї зміни — це про погане. Для неї те, що хтось із членів команди пішов, було неприємною подією. Такою ж страшною і дивною — поява когось нового.


Чи може страх змін позитивно впливати на людину?


Знову-таки слід повернутися до питання про ступінь страху і його впливу, бо ми фактично вижили як вид зокрема через страх змін. Через нього ж ми не поміняли роботу й отримали підвищення на цій, не розлучилися з партнером, пішли на терапію і подолали кризу у стосунках, не написали зле повідомлення другу з «ну і забирайся» і потім помирилися. Тому — так, може. Хтось щопонеділка намагається побороти страх і почати бігати, а хтось боротьбу програє і згадує, наприклад, про йогу.


Що може статися, якщо страх змін вийде з-під контролю?


Спробуємо довести ситуацію до крайності. Якщо боятися всіх змін, то потрібно їсти одну й ту ж їжу від одного й того ж постачальника. Носити знайомі речі, робити знайомі справи. На роботі виконувати одні й ті ж обов’язки. Спілкуватися тільки зі знайомими людьми.

З боку може здаватися, що їсти, носити, робити одне й те ж, спілкуватися зі знайомими людьми та жити передбачувано — це добре і спокійно. Але насправді ми все-таки ще й цікаві за своєю природою. У такої людини всередині відбувається боротьба між страхом змін і бажанням все ж визирнути зі свого кокона, що призводить до душевних страждань і ніяк не додає радості життя.


Чи пов’язаний страх перед змінами з іншими страхами?


Так, звісно. Зі страхом невідомості передусім. Адже хто знає, до чого призведе зміна? Будь-яка зміна — як у мінус, так і в плюс — це для нас стрес. Народження дитини, весілля, переїзд у свій будинок — теж високостресові події, хоча і, як правило, позитивні й очікувані.

Так само і страх поразки. Ми боїмося, що нашу книгу будуть критикувати, пісню засміють, а торт не сподобається гостям. І ось вже краще нічого не міняти, адже я не письменник, не співак, не кондитер. Плюс незрозуміло, до чого призведе публічність як автора книги або виконавця пісні. Раптом щось піде не так?


Як навчитися жити й домовлятися з цим страхом?


Для початку прийняти той факт, що це нормально. Нормально сумніватися, розмірковувати, боятися й нервувати. Нам здається, що ідеальна людина всього цього не робить, але, на жаль, цього не робить тільки ідеальний психопат, яких дуже мало серед людей.

У звичайному житті люди найчастіше і так досить добре справляються зі змінами — незалежно від того, подобається їм це чи ні. Ми перейшли на карантин, вийшли з нього частково, поміняли дуже багато чого у своєму житті й живемо далі. І це можна забрати собі як приклад того, що ми впоралися. Як могли, як вийшло, але впоралися.

А ще, крім усвідомленості, я б запропонувала задуматися про те, що ми не знаємо, що буде завтра. Така невелика частина фаталізму. Ми не вміємо бачити майбутнє і не знаємо, як на нас вплине перехід на нову роботу, зміна квартири або новий партнер. Тому ми можемо взяти на себе відповідальність і зробити те, що залежить від нас. Подумати про ризики, підготуватись, якщо треба, і покладатися на те, що, хай там як, усі зміни, які траплялися з вами в житті — ви успішно подолали.


Чи можна — і чи треба — позбутися його повністю?


Навряд чи можна і зовсім не потрібно. Страх підказує нам, де є щось «не те». Нехай він залишиться з нами. Все-таки підказки бувають корисними. Питання лише в тому, хто головніший — ви або ваш страх?