Від такого чую: як навчитися критикувати та реагувати на критику

Начальник розніс ущент ваш звіт, подруга сказала, що нова зачіска вам не личить, мама — що сукня вас старить, а водій таксі поставив низьку оцінку в застосунку. Хіба мало приводів для критики та критиканів навколо? 

На зауваження треба вчитися реагувати, щоб не дозволяти їм діставатися вашої самооцінки й обертати їх на користь — так само, як слід учитися їх робити. Разом із нейропсихологом Тетяною Пиж розбираємося, як на нас впливає критика, як її приймати та грамотно давати. 

Це значною мірою залежить від того, що ми про себе думаємо самі. Болісна критика — це, загалом, коли зауваження потрапляє в найвразливіше місце, в ту область, де ми в собі не впевнені. Якщо людина сумнівається, наприклад, у своєму вмінні писати тексти, і ви розкритикуєте її — зауваження опиниться у плідному ґрунті та зачепить людину. Але якщо критикувати когось за те, що у нього п’ять пальців на руці, на голові росте волосся і він любить піші прогулянки, то у відповідь буде лише здивування. Більш життєвий варіант: якщо ви впевнені, що доглядаєте за нігтями добре, а хтось розкритикує ваш манікюр — ну, то й що? 

Тут можливі два сценарії. Перший — це вивчена безпорадність. Якщо людина не вірить у себе в якомусь контексті та її критикують, вона ще більше укорінюється в тому, що у неї є серйозна проблема. Виходить зачароване коло: невпевненість — віра критиці — невпевненість. У результаті вона звикає думати, що з нею щось не так. Наприклад, чує про те, що вона погано водить автомобіль чи фальшиво співає, в якийсь момент перестає навіть намагатися — і ми отримуємо вивчену безпорадність і впевненість у своїй «нездатності» впоратися та поліпшити результат.

Це переважно вроджена характеристика, доповнена вихованням і середовищем, у якому росла людина. По суті, це про реакцію «бий або біжи». Ті, для кого властива реакція «бий», відреагують агресивно і можуть у відповідь атакувати того, хто критикує. Люди з реакцією «біжи» скоріш закриються, промовчать чи спробують виправитися згідно з критикою.

Однак не варто робити з цього зовсім прямий висновок. Все ж тут важливі і психологічна, і фізична складова: хороша самовпевненість, віра у свої сили, усвідомленість щодо спілкування і відкритість до людей. Важливо й те, наскільки ви взагалі в ресурсі: наприклад, буває таке, що зазвичай ви нормально реагуєте на критику, але сьогодні втомилися, вимоталися та не готові до того, що вам зроблять зауваження.

Є люди, які просто не вміють правильно критикувати інших. Загалом існує проблема у відсутності конструктиву в таких бесідах. Це ще одна спадщина минулого часу: ми боїмося перехвалити іншого — а раптом загордиться! 

Правил у критики декілька. По-перше, критикувати дію, вчинок, а не саму людину. Тобто не «ти поганий художник», а «малюнок неточний».

По-друге, завжди слід уточнити у людини — а вона взагалі хоче чути критику? Адже не всім це потрібно. Крім того, це може бути непідхожий момент чи настрій. Словом, якщо ви хочете розкритикувати — дізнайтеся у людини, чи готова вона вас почути та чи хоче вона цього. Навіть якщо ви впевнені, що знаєте краще.

Крім того, існує установка: якщо критикуєш — значить, маєш запропонувати інший варіант. Звісно, якщо така можливість є, чудово. Але бувають різні ситуації. Наприклад, людина спробувала яєчню, і вона гірчить. Вона й гадки не має, в чому причина і як приготувати її по-іншому, але точно розуміє: гірчить, і це несмачно в цій конкретній страві.

Суть конструктивної критики — розповісти, що можна поліпшити, змінити, дати відгук про щось. Неконструктивна — не дає конкретики й лише приносить негатив, з яким незрозуміло, що робити.

Важливо розуміти: дуже часто, критикуючи, люди говорять не про вас і не про вашу роботу, а про щось цілком своє, що до вас не має жодного стосунку. У людини може бути поганий настрій, і вона зривається на когось чи просто хоче самоствердитися чужим коштом — причин для критики, крім щирого бажання допомогти та дати корисну пораду, може бути дуже багато. 

Реакцію на критику можна натренувати. Можна — і треба! — вчитися ставити те, що відбувається, на паузу і запитувати себе: а навіщо мене критикує людина? Чого вона намагається добитися? Чи просив я про це? Уже на етапі запитань собі можна вибудувати межу і не слухати людину, якщо слухати не готовий чи банально немає бажання — це ваше право. Далі слід оцінити, що саме вам сказали: це було про вас, про вашу справу? Вас розкритикували цілком як особистість або зробили зауваження роботі? Непогано було б зрозуміти, наскільки людина експертна у питанні, яке критикує: приклад про яєчню досі актуальний, але є сфери, у яких критика прийнятна виключно у разі, коли людина розуміє, про що говорить.

Нарешті, варто пам’ятати, що певною мірою критика — це фідбек від світу: вона допомагає зрозуміти, чи подобається людям те, що ви робите. Головне — сприймати її усвідомлено і звіряти зі своїми цілями. Втім, як і все інше.