Відверто про: почуття провини і як ми підміняємо його іншими емоціями

17.11.2022

Якщо говорити фактами, то відчуття провини — це про те, коли ви в житті іншої людини щось зробили не так. Наприклад, ви вчасно не доробили свою роботу, бо відволіклися на серіал, і ваш відділ просів у результатах. І тому зазвичай те відчуття, про яке говорить більшість, не є саме провиною. А оскільки в нашому суспільстві в принципі не заведено говорити про свій емоційний стан, то часто відбувається підміна понять. Особливо помітно це на фоні повномасштабного вторгнення. Саме тому ми вирішили поговорити із психологинею Вірою Романовою і розібратися, що насправді ми ховаємо за популярним діагнозом.

У перші місяці повномасштабного вторгнення нам діагностували помилку того, хто вижив (або упередження вцілілого, — прим. редактора), тобто коли до уваги беруться лише успішні випадки і нехтуються неуспішні. Наприклад, дуже часто можна почути, що Білл Гейтс чи Марк Цукерберг покинули навчання, щоб заснувати свій стартап. Але чи багато серед тих, хто ще кинув навчання, створили настільки ж успішні проєкти? Питання риторичне.

Пізніше завдяки ЗМІ та соцмережам усі почали собі діагностувати почуття провини. Але які насправді емоції ховаються за цим діагнозом?

Коли я називаю те, що відчуваю, почуттям провини — спершу лізу в Гугл, читаю, як воно влаштоване, приміряю на свої відчуття й дивним чином починаю його відчувати».

Можна виділити чотири моменти, які провокують почуття провини. Перший — постійна соціальна потреба виправдовуватися і очікування, що тебе в чомусь звинуватять. Тобто тебе ще не звинуватили, а тобі вже треба виправдовуватися. Певною мірою це тому, що в Україні ще досі активно практикується радянська система виховання, коли все було побудовано на почутті провини та обов’язку — так би мовити, своєрідна культура боргу.

Другий момент — ідеалізація. Коли почуття провини виникає через те, що ти не дотягуєш до ідеалів, які сам собі створив. Наприклад, читаючи у стрічках соцмереж про успіхи інших, користувачі можуть почувати себе невдахами.

Третій момент — ми, на жаль, не вміємо говорити «ні». Бо на відміну від європейської культури, де вважається не дуже пристойним пропонувати допомогу (тобто європейці із задоволенням допоможуть, але якщо ти сам про це попросиш), у нас все навпаки: всі всім «роздають» допомогу і поради, особливо тоді, коли їх про це не просять. Тому й виходить, що вже ніби й не гарно відмовити, але внутрішньо ви переживаєте, що відмовивши тому, хто пропонував допомогу, ви нібито позбавляєте його можливості реалізуватися. І це знову ж таки повертає нас до культури боргу, у якій росла більшість з нас.

Четвертий момент, який викликає провину, — це, звісно, маніпуляції: «Там ЗСУ воюють, а ви тут день народження в ресторані святкуєте», «Ти мене не любиш», «Через твою погану оцінку в мене тепер серце болить», а також нерви, образи, сльози тощо.

Тоді як відрізнити, коли ти справді відчуваєш провину, і з якими почуттями її можна сплутати?

Насправді сплутати можна будь-яке відчуття. Наприклад, ви ж не відчуваєте провину за те, що випадково наступили комусь на ногу у метро, бо це звичайна випадковість і вам насправді ніяково. Або якщо ви розіллєте на себе і на крісло чай у кавʼярні, то ви відчуєте сором, проте не будете себе в цьому винити.

Тож аби налаштувати свої відчуття на правильну хвилю, потрібно згадати, що ви відчували раніше, і детально описати, якими вони були. Також варто проаналізувати, як ви думаєте про себе в момент, коли згадуєте ті відчуття. І розібрати їх на деталі:

Що трапилося, коли ви почали відчувати себе винними?
У чому саме ви відчуваєте свою провину?
Чи боїтеся ви покарання? Якщо так, то якого саме?
Чи пов’язане ваше відчуття провини з реальними або уявними подіями?
Чи ви не перебільшуєте і провина — це точно саме те, що відчуваєте?
Чи пов’язана ваша провина з болем або ситуацією у минулому?

Чесно відповівши собі на такі запитання, в результаті ви можете прийти до того, що насправді відчували злість, образу, тривогу чи навіть сором. Але якщо вам не вдається самостійно розібратися з виром емоцій, то краще звернутися до спеціаліста, щоб не заглиблюватися в негативні емоції та відчуття, адже вони як снігова куля: стають сильнішими і більшими, якщо з ними нічого не робити.