Історія, яку робить Владислав, дуже людяна. Вона про те, як приймати та любити інших людей такими, якими вони є. Проєкт Good Bread From Good People — інклюзивна пекарня, в якій працюють люди з ментальною інвалідністю. Ми говоримо «працюють» у теперішньому часі, незважаючи на те, що за період підготовки проєкту команді Владислава довелося терміново з’їхати з приміщення, а нового поки не знайшли. Сподіваємося, ці труднощі тимчасові, і скоро в них знову можна буде замовляти кекси. Тому що це і смачно, і дуже важливо.
Що для вас велнес?
Велнес для мене — це щастя. Якщо ти щасливий, значить, ти здоровий. І чим більше щастя в тобі, тим більше ти можеш транслювати куди-небудь ще. Ти можеш робити щось хороше, гармонізувати себе. Тільки щастя може в цьому допомогти, тому що, якщо ти будеш нещасним, ніякі дієта і спорт не зроблять тебе кращим.
Які цінності транслює ваш проєкт?
Для мене Good Bread From Good People — це місце, куди можна постукати і прийти працювати. Ми не дивимося на те, хто до нас приходить. Це може бути абсолютно будь-яка людина, яка просто щиро хоче працювати: з ментальною інвалідністю, ветеран АТО, наркоман, шизофренік або хтось, хто сидів у в’язниці. Наша головна цінність у тому, що ми даємо роботу всім, кому вона потрібна. Ми також даємо їм ґрунт для реалізації потреб і можливостей. Як засновник проєкту, я вірю в те, що кожен із наших робітників виходить від нас зовсім іншою людиною. По-іншому думає, щось знає, у нього з’являється зовсім інше життя, і це круто.
Наскільки розвинена в Україні інклюзивність?
Мені важко висловити це у відсотковому співвідношенні. Але я можу сказати, що до цього є великі кроки. Але є і великий мінус: багато людей просто не знають, як же застосовувати цю інклюзію. Побудувати пандус? Найняти на роботу людину з синдромом Дауна? Інклюзія буває різною. Поки я бачу, що вона є, але розуміння, що це таке, у суспільстві поки немає. Інклюзія — це про тих людей, які нею займаються. Поки мені здається так.
Як ви розумієте місію своєї роботи?
Все виходить тільки від мети щось змінити. Я знаю, що потрібно створити в Києві 100 місць для людей з інвалідністю, і я їх створюю. Для мене мета і місія — єдине ціле. Ми тягнемося до чогось для України неможливого, але намагаємося це потроху робити.
Читайте також: В усій красі. Як розширюються уявлення про прекрасне
Чого українцям не вистачає в інклюзії?
Напевно, розбиратися в цьому самим. Люди не хочуть робити цього самостійно. Вони хочуть, щоб хтось їм це розповів. Потрібно просто думати, читати, дивитися, цікавитися та взагалі бути людяними. Якщо ти будеш людяним, то будеш інклюзивним. Адже інклюзія — це не про людей з інвалідністю, це про всіх взагалі. У всіх нас є якісь приколи, і ми, напевно, повинні їх один в одного бачити.
Що українцям вдається все краще у сфері інклюзії?
Я дуже радий, що багато кафе і ресторанів стали інклюзивними, що це роблять деякі центри надання адміністративних послуг. На Atlas Weekend був сурдоперекладач, і це було круто. Люди починають до цього йти, але особисто мені не дуже подобається, коли це робиться для того, щоб заявити: «У нас є ось інклюзія. Ми зробили три пандуси. Правда, людей з інвалідністю тут немає, але ви можете на це подивитися та сказати, які ми класні». Таку інклюзивність я не люблю. А взагалі люди просуваються в плані інклюзії, і це круто. Люди з інвалідністю почали виходити на вулиці!
Хто в українському велнес-просторі вас надихає?
Мене надихають люди з інвалідністю, особливо ментальною. Вони дивляться на життя під іншим кутом. Вони більш щасливі та безтурботні. А якщо говорити про відомих, то дуже надихає Рудольф Краєвський із Vegano Hooligano. Як на мене, він дуже порядна людина. Дуже його люблю і після кожної зустрічі з ним навіть на кілька днів стаю веганом. Потім, щоправда, перестаю, але він мене надихає.
Як ви розслабляєтеся?
Коли є робота, дуже люблю працювати. А розслабляюся по-різному. Я шість років граю у гурті на бас-гітарі. Напевно, це мене відсторонює від чогось. Дуже люблю проводити час із сім’єю. Іноді, коли почуваюся забитим, втомленим, ходжу на юнгебад-терапію. Це олійно-дисперсійні ванни, вони мені допомагають, ставлять на місце. А взагалі намагаюся в кожному дні потроху відпочивати.
Це інтерв’ю — частина спецпроєкту про чоловіків українського велнесу. Прочитати інші можна тут.
