Олена Макеєва — фінансист, екс-заступник міністра фінансів у команді Наталії Яресько. Зараз Олена продовжує працювати у власній аудиторській компанії «Аксьонова і партнери» Geneva Group International, веде бізнес-тренінги, читає лекції, а ще бігає марафони та вважає, що головне для організму — це правильна система харчування, а не виснажливі дієти.


Призначивши зустріч на 11 ранку в невеликій кав’ярні, Олена Макеєва приходить туди відразу після тренування. За чашкою кави вона розповідає, як встигати займатися бізнесом, будувати кар’єру, а також де буде бігти наступний міжнародний марафон і чому найсмачніше Prosecco — у горах Швейцарії.


Олено, у вас дуже активний спосіб життя — керуєте аудиторською компанією, читаєте лекції, пишете статті. Це постійний спосіб життя або в даний момент ви рухаєтеся до якоїсь певної мети?

Це спосіб життя, і він пов’язаний із моїми темпераментом і характером. Мене дуже складно утримати на одному місці. Я мультитаскер. Потрібно постійно бути 24/7 зайнятою, затребуваною, завжди бути в потоці інформації — тоді я відчуваю себе абсолютно комфортно. Якщо ж перебуваю у спокійному стані, то швидко втомлююся. Я зрозуміла, що у мене достатньо енергії, щоб вести кілька проектів одночасно, ділитися знаннями та досвідом. Тому мені складно уявити себе у ролі домогосподарки. Це точно не про мене.


Як реагує сім’я на те, що ви постійно зайняті?

Сім’я завжди мене підтримує. Зараз вже набагато простіше: донька виросла та поїхала вчитися за кордон, чоловік теж веде активний спосіб життя, до ночі працює. Тому ми бачимося рано вранці та пізно ввечері, кожен зайнятий своїми справами. Загалом, повна гармонія. Можна сказати, що ми з чоловіком абсолютно ідентичні за характером: готові багато працювати, якщо робота приносить задоволення. Адже це найважливіше — навіть не гроші, а задоволення.


Ваш чоловік — дипломат, і, наскільки пам’ятаю, ви зі студентських років разом. Не змагалися, хто краще та швидше збудує кар’єру?

Так, ми з 1997 року разом. І ні, змагання не було, тому що ми один одного підтримуємо. Об’єктивно мій прихід до Міністерства фінансів — це хороша демонстрація того, як працюють соціальні ліфти. Адже я ніколи не хотіла працювати на держслужбі, займалася бізнесом, соціальними та громадськими проектами. При цьому мій шлях до високої посади був швидшим і простішим, ніж у чоловіка, який більше 20 років працює на державній службі. Можливо, колись він обмірковував, чому все так відбувається. Ми доволі відкриті, довіряємо один одному, тому конкуренції між нами немає. Зараз я повернулася назад у бізнес, а чоловік продовжує будувати дипломатичну кар’єру.


Можна сказати, що своїм прикладом ви ламаєте стереотип про те, що двом лідерам важко ужитися на одній території.

Звісно, ми обидва лідери, тому дуже важливо, що кожен займається своєю справою. Крім того, у нас спільні цінності. Я — особистість, і моя незалежність є першочерговою як для мене, так і для мого чоловіка. Тому я не втручаюся в його питання — звичайно, цікавлюся, чим він займається, але не намагаюся радити, нав’язувати свою точку зору. Так само і він ставиться до мене та моїх справ.


Ви почали займатися бігом, коли пішли з посади заступника міністра?

Так. Коли я звільнялася з Мінфіну в 2016 році, мені здавалося, що результатів було недостатньо. Це зараз я бачу, що ми багато чого досягли насправді. А тоді мені хотілося більшого, я відчувала потребу задовольнити своє его, зробити щось таке, що мені буде абсолютно некомфортно. Взяти на себе якийсь челендж, щоб перетворити його на улюблене заняття. Тоді я найбільше ненавиділа бігати — разів 20 пробувала, і у мене не виходило. І я зрозуміла, що моїм челенджем буде біг. Звісно, коли я пробігла у 2016 році свій перший напівмарафон, до якого готувалася всього лише місяць, всі були в захваті. Але задоволенішою за всіх була я: моє его щасливе, я задовольнила себе, побачила результат і продемонструвала, що всі обмеження у нас в голові. Я пам’ятаю ті відчуття. Така ейфорія! Це, до речі, відбувається після кожного марафону, після кожного фінішу — така ж ейфорія та відчуття абсолютного щастя від того, що ти долаєш себе.


Щоб витримувати такий ритм життя, потрібна якась спеціальна система харчування. Ви дотримуєтеся певної дієти або це просто здорова їжа?

Немає ніякої особливої системи харчування. Я просто добре вивчила свій організм, і є правила, які працюють у мене. Наприклад, працюючи в Мінфіні, я влаштовувала собі періодично детокс: п’ять днів на овочевих і фруктових фрешах, які п’ю шість разів на день. Помітила, що коли я голодую, то більше світлих думок з’являється, і настрій краще. Але це специфіка мого організму. З юнацтва, коли у мене були важкі моменти, я завжди включала якусь дієту, якісь харчові обмеження, щоб світла голова була. А взагалі, я випробувала всі дієти, які тільки можливі в житті. Я була пухкенькою в дитинстві. Це складно уявити, але все життя я сиділа на дієтах і зрозуміла, що вони не працюють, потрібно просто правильне харчування. Чим я грішу, так це цукерками. Люблю шоколад, моя найбільша слабкість — чорний. Але щоб підготуватися до марафону, я готова відмовитися навіть від нього, тому що надмірна вага завжди заважає.


Ще я не любитель м’яса. Вранці їм каші з салатами, роблю фруктові перекуси, але в основному моє меню — риба, біле м’ясо птиці та салати. Це стиль харчування, який підходить моєму організму. Рік тому практично відмовилася від молочної продукції і помітила, що набагато краще стала себе почувати. Іноді я можу з’їсти йогурт із безлактозного молока, овечий або козячий сир. Від коров’ячого молока відмовилася взагалі та відчуваю себе набагато краще.


Зараз ви готуєтеся до нового марафону?

Так. Я вже пробігла три марафони за кордоном. Це моє хобі. Я вже говорила, що я людина-мультитаскер, повинна поєднувати все. Тому для мене марафон — це не просто пробігти, але ще й можливість познайомитися з містом, архітектурою, історією країни, з людьми та традиціями. Звісно, важливо вкластися у визначений час, але для мене марафон — як частина маленького життя. Це не тільки про біг. Тому я бігаю марафони тільки за кордоном і шукаю щось для себе нове.


В цьому році у мене заплановано два марафони. Перший я біжу в Римі у квітні, ну і вже традиційно біжу гірський марафон у Швейцарії. Це найкрасивіший марафон у світі. Я вирішила, що це прекрасна традиція, і варто щороку її продовжувати. Тому в цьому році у вересні я пробіжу цей марафон втретє. Вже чекаю на реєстрацію.

Зі Швейцарією у мене дуже багато в житті пов’язано. Там народилася моя дочка, коли ми там жили. Друга батьківщина, можна так сказати, яку я люблю не менше, аніж Україну. І для мене це можливість поностальгувати, пригадати часи, коли моя Настася була маленькою. Тому весь марафон практично проходить у спогадах.

А в Рим їду для того, щоб краще пізнати місто. Звісно, я там вже була туристом. Але те, що побачить бігун марафону, не побачить жоден турист.


Родина з вами під час марафонів?

Звісно, чоловік і донька. Це все-таки традиція. Вони мене чекають на різних точках, несуть нагору Prosecco і там мене зустрічають. У мене перед очима завжди картинка: чоловік, донька, сонце, засніжені гори, прохолодне ігристе, ну і я з медаллю, звичайно. І ось шість із половиною годин я біжу вгору — там 2000 кілометрів перепад висоти, — і ця картинка мене тримає, я отримую від цього задоволення.