До Дня матері ми поспілкувалися з дуже різними дівчатами про те, як змінилося їхнє життя з появою дітей і чого їх навчило материнство.


Женя Кулеба

Мама Любові (9 років) і Єгора (13 років)

Засновниця «Місто-сад»

Вперше я стала мамою у 24 роки, і вже не дуже добре пам’ятаю, як мене змінило народження сина. Але материнство — це те, що змінює тебе кожен день. Діти ростуть, ми й самі постійно міняємося, обставини та життя не стоять на місці. І це дуже приємно й цікаво — жити в цьому щодня новому потоці.

Материнство навчило мене, що немає сенсу прагнути до «ідеальності». Ідеально чиста квартира з дітьми може бути рівно 5 хвилин, тому потрібно просто прийняти новий стандарт порядку.

Я не можу бути ідеальною в усьому мамою: іноді я можу відмовитися читати доньці книгу на ніч, спалити випадково сирники, прибрати з них коричневі скоринки та з’їсти разом на сніданок, працювати багато і не звинувачувати себе за це. Мої діти теж зовсім не повинні бути ідеальними: вони можуть забути почистити вранці зуби чи обдурити, що зробили уроки. І це нормально.

Я скільки завгодно можу ділитися своїм досвідом із дітьми, але потрібно дозволяти їм отримувати власний. Це дуже складно прийняти, адже всі ми хочемо максимально захистити дітей. Проте, на жаль, чужий досвід не вчить так швидко і переконливо. Наприклад, я часто розповідаю дітям, що брехня — це складно, адже потрібно постійно запам’ятовувати, що ж ти там придумав, а «все ж таємне стає явним», привожу приклади. Але урок був засвоєний тільки тоді, коли мені зателефонувала вчителька. А далі — класика.

У дітей потрібно постійно вчитися. Вчитися бути допитливими, ставити запитання, навіть дурні, дуріти, плакати, коли боляче, говорити, як є, з’їдати банку морозива за один раз, якщо дуже хочеться, й облизувати пальці із залишками заварного крему.

А ще моя дочка недавно подивилася фільм, у якому жінка народжує, і заявила, що не хоче ось цього всього й у неї не буде дітей. Моя перша реакція була — переконати її та пояснити, що діти це щастя і любов. Але після короткого обговорення і її суворих аргументів ми домовилися, що щастя і любов — це самій вирішувати, як ти хочеш жити, отримувати уроки з усякого різного і змінюватися разом із мінливим світом. Люба через день передумала і вирішила народжувати з «укольчиком у спину», але тепер вона більше знає про свободу вибору.


Ярина Присяжнюк

Мама Гоші (6 років) і Дані (1,8 року)

Засновниця спортхабів FIZMAT

Мої сини неначе завжди були зі мною. Я й не пам’ятаю, як взагалі я жила без них. Вони навчили мене стресостійкості краще за будь-який бізнес.

З появою другої дитини я вже простіше стала до всього ставитися. Те, що раніше могло здатися катастрофою, для мами двох дітей це вже з серії «трапляється, зараз вирішимо». Коли тільки народився перший син, було страшно. Коли народився другий і в нього трапилася алергія на імбир, здавалося, потрібно викликати швидку, але я вже ставилася до цього куди спокійніше і розуміла, що в 90% випадків ситуація здається перебільшеною.

Читайте також: Ярина Присяжнюк: «У людей з’явилася усвідомленість в спорті»

З материнством починаєш цінувати свою власну свободу і час, проведений наодинці з чоловіком — його стає все менше. А ще вчишся помічати гострі кути — як у прямому, так і в переносному сенсі.

Впевнена, що будь-яка мама чи тато погодяться з тим фактом, що не тільки ми виховуємо дітей, а й вони виховують нас і багато чого вчать. До цього неможливо бути готовим, це завжди викликає шок, стрес і розгубленість. Але коли через час, розбиті коліна і, блін, навіть крапельниці на Балі ти бачиш їхню посмішку, малюнок мамі на 8 березня чи якусь максимально артхаусну саморобку, принесену додому зі школи, розумієш, що материнство — це абсолютна любов у чистому вигляді!


Катя Молчанова

Мама Віри (3 роки)

Актриса

Перший інсайт про материнство зі мною трапився на 10-й день після народження малятка. Новоспечена мама не може більше просто так взяти ключі від будинку, телефон, гаманець і вийти з дому пройтися! Їй для цього тепер треба взяти з собою ще одну людину, та ще й одягнути її по погоді. У день мого першого інсайту десятиденна Віра на вулицю виходити відмовилася. І ми залишилися вдома.

Десь через місяць до мене дійшло, що абсолютно всі мами світу як мінімум перший рік після народження дитини не сплять довше 3–4 годин поспіль! Уявляєте? Але поспішаю порадувати тих, хто планує і мріє про дітей: роки через два сон налагоджується, і спати можна довго.


Звісно, якщо ви раптом не вирішили ввечері приділити час чоловікові або, може, просто нарешті посидіти в тиші, або знову вирішили зайнятися кар’єрою — тоді сон знову зводиться до 4–5 годин. Але зате підйоми як були ранні, так і залишаться.

Після народження Віри я все чекала, коли в моєму житті все знову стане по-старому. Але так і не стало, навіть коли малій виповнилося пів року й у неї з’явилася няня на кілька годин на тиждень. Думала, коли закінчиться грудне вигодовування, ось тут я точно повернуся до колишнього життя. Але ні, тепер садок. Звичного вільного і безтурботного життя не настало. Цієї зими, коли Вірі було майже 3 роки, зі мною трапився найголовніший на цей момент інсайт. З народженням дитини треба просто прийняти смерть себе старої та зустріти нову людину. Маму. Як кажуть, відкрити найдорожчу пляшку шампанського і з піснею й танцями привітати абсолютно нову себе. Ну, і пом’янути стару. І чим раніше молода мама це зробить, тим легше повинно скластися з прийняттям материнства. Мене чомусь про це все ніхто не попередив.

А ще є різні дрібниці. Наприклад, моє тіло більше не буде колишнім, а ті, хто з плоским животом на 10-й день після пологів — просто відьми. Я тепер не можу просто так поїхати в подорож на самоті по Індії або виїхати вчитися на інший континент. Спочатку потрібно подумати, з ким залишити доньку.

Але як же чудово нестися з Вірою схилом на лижах під її захоплені крики: «Швидше, мам! Швидше!»

І, незважаючи ні на що, дитина — це найбільше щастя! Найсмачніше тістечко на вітрині в паризькому буланжері. Ідеальний партнер ін крайм і найкращий друг, особливо на нудних вечірках. І які б турбулентності, шторми й урагани не відбувалися б навколо, я дивлюся на Віру та розумію, що все у нас добре!

Спасибі Вірі, що вибрала мене.


Оленка Северенчук

Мама Марії (9 років) і Соломії (2 роки)

Освітня експертка

Материнство — це як мем «очікування-реальність». Вагітною ти обираєш м’ятно-рожеві бампери, біле ліжечко з екодеревини, нюдову гойдалку, зневажливо зиркаєш у крамницях у бік пляшечок і дурників та уявляєш собі ванільно-ніжнотні дні зі своїм милим дитятком, яке спить, їсть і чемно позує для маминого інстаграму. 

Реальність же виявляється не такою мімімішною. Але на місце зовнішній мішурі приходить ні з чим незрівнянне відчуття наповненості, абсолютної віддачі, захоплення кожною усмішкою, першим з’їденим бананом, теплом обіймів. І начхати на те, що ти не кимось колись вигадана супермама з ідеальним манікюром і життям, розкладеним по полицях! 

Можна безкінечно довго сперечатися і складати списки, що ми «повинні» дати нашим дітям. Та насправді єдиним і беззаперечним «повинні» є любов. У будь-яких проявах та конфігураціях. Любов мами до тата і навпаки. Любов до себе. Любов до них. Тому, що іграшки навряд чи лишаться у пам’яті, перші омріяні кросівки Nike забудуться, табір за кордоном зрештою залишиться лише табором. І навіть ми з часом станемо просто мамами й татами на світлинах у сімейних альбомах і спогадами у фейсбуці. І лише любов і моменти, пов’язані з нею, не забудуться ніколи. Обійми перед сном. Витирання сліз над розбитим коліном. Або над тендітним вперше розбитим серцем. Теплі вечірні розмови за чаєм і випічкою з корицею. Ажурний білий комірчик, зв’язаний гачком в останню ніч перед святом. Торба яблук, назбирана нишком у сусідському саду. Неквапливі ранкові поцілунки в кутик ока. Спонтанно куплений у зоомагазині папуга.

Лише з появою дітей я стала цінувати моменти й емоції понад усе на світі. Це справді неоціненно. 

Я жодного дня не була в декретній відпустці ані зі старшою донею, ані з молодшою. Робота, дедлайни, нові проєкти, відрядження. Тому зараз, під час карантину, кайфую наповну від перебування з сім’єю і розумію, наскільки важливо розставляти в житті правильні акценти.


Оля Кудиненко

Мама Віри, 4 роки

Засновниця фонду «Таблеточки»

Коли я була вагітною, багато дівчат мені розповідали, як змінилося їхнє життя з народженням дітей. Дуже часто звучала фраза: «Я не пам’ятаю, як ми жили до появи малюка», тому я очікувала такого ж ефекту у своєму житті. Але народилася Віра, і я все пам’ятала. Донька не стала сенсом мого життя, і на неї не покладено очікування з моєї реалізації.

Але її поява круто змінила моє сприйняття цінності речей. А чи так важливо, щоб усе було акуратно? А чи потрібно мені витрачати час на цю зустріч? А чи точно я отримую в цьому спілкуванні стільки ж радості, як спілкуючись із малятком? Загалом я кожен день викреслюю зі своєї голови десятки стереотипів про те, що в житті є цінним і важливим особисто для мене. І за це я їй безмежно вдячна.

Читайте також: Оля Кудиненко: «Коли тобі відмовили, це засмучує. Але треба пам’ятати, заради чого все затівалося»