Книжка «За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію», що вийшла друком у видавництві «Лабораторія», розкриває питання, які так і не зміг свого часу розкрити Абрагам Маслоу, і робить деякий перегляд оригінальної піраміди потреб. Книжка вчить, як реалізуватися в такий спосіб, щоб ставити якісь найважливіші цінності вище за потреби власного егоїстичного Я. І стати у підсумку більш свідомим,реалізованим та набагато щасливішим. Публікуємо уривок з книжки.

Швейцарський психіатр Карл Юнг уважав, що основна мета психотерапії – допомогти людині стати на «шлях до індивідуації», на якому вона прийме всі свої невід’ємні суперечності й зможе реалізувати унікальний потенціал. Він сформулював основний принцип енантіодромії – «бігу назустріч», відповідно до якого наявність однієї граничної риси характеру породжує протилежну властивість (для відновлення рівноваги), навіть якщо така суперечність ховається в мороку підсвідомості. І хоча Юнг уважав, що невротики застрягли в нерівномірному розвитку, водночас він вірив у великий потенціал психотерапії, яка може допомогти людям прийняти всі свої сторони та наблизитися до цілісності.

Швейцарський психіатр Карл Юнг уважав, що основна мета психотерапії – допомогти людині стати на «шлях до індивідуації», на якому вона прийме всі свої невід’ємні суперечності й зможе реалізувати унікальний потенціал.

Карен Горні розвинула думки Юнга й виокремила кілька закономірностей нерівної соціальної поведінки особи, яким дала назву «невротичні тенденції». На думку науковиці, це таке ставлення до інших людей і до життя, яке створює відчуття безпеки й захищеності в періоди сум’яття чи сильного стресу, але зрештою перешкоджає зростанню. Горні розділила велику кількість таких тенденцій на три основні категорії:

(а) гранична потреба бути догідливим і подобатися іншим («Рух до людей»);

(б) гранична потреба бути вороже налаштованим до інших і постійно бунтувати («Рух проти людей»);

(в) гранична потреба стояти осторонь від інших і завжди доводити свою самодостатність («Рух від людей»).

Поза жодним сумнівом, цілком нормально бажати симпатії та лестощів інших людей, цінувати свою самотність і хотіти висловлювати розчарування й гнів, коли наші потреби стикаються з перешкодами. Проблеми виникають тоді, коли це набуває гіпертрофованих масштабів, стає компульсивним і цілком нас опановує. Не забувайте: одна з передумов становлення цілісної особистості – набуття максимальної свободи для руху в напрямку зростання й розвитку найвищого потенціалу. Здоровий індивід уміє гнучко перемикатися між різними прагненнями й продуктивно розпоряджатися своєю поведінкою, рухаючись до цілісного особистісного зростання. У полоні нерівномірних прагнень ми часто не усвідомлюємо, якою мірою вони визначають і контролюють наше життя.

Здоровий індивід уміє гнучко перемикатися між різними прагненнями й продуктивно розпоряджатися своєю поведінкою, рухаючись до цілісного особистісного зростання.

У такі миттєвості настільки залежимо від «тиранії «потрібно», що навіть не рухаємося в справді цінному для себе напрямку. Горні наводить приклад невротичної протилежності базового людського прагнення симпатії: «Прагнення симпатії інших має сенс лише за умови вашої симпатії до них, відчуття, що між вами є щось спільне. … Але невротичній потребі в симпатії бракує параметра взаємності. Така людина надає власному почуттю симпатії настільки низької ваги, неначе її оточують невідомі й небезпечні звірі. Якщо точніше, їй навіть не хочеться від інших симпатії – її вперто й сильно цікавить лише те, щоб оточення не виявляло до неї агресії. Своєрідній цінності, яка полягає в порозумінні, терпимості, турботі та співчутті, у таких взаєминах немає місця».

Компульсивному характеру невротичних схильностей притаманні дві основні властивості:

  • На практиці такі схильності часто виявляються невибірковими (наприклад, ми обов’язково маємо подобатися всім, навіть якщо нам хтось не подобається).
  • У будь-якій ситуації, коли на шляху невротичної схильності постає перешкода, це призводить до паніки й тривожності (наприклад, людина з компульсивною потребою в необмеженій свободі панікує від найменшого натяку на зобов’язання – чи то шлюбний обов’язок, чи потреба підписати угоду на членство в спортивному клубі).

Горні звернула увагу на те, що невротичні схильності виконують неймовірно важливу функцію: вони підтримують почуття безпеки та захищеності. Саме через це людям дуже страшно, коли їхньому потягу щось загрожує. Такі схильності створюють ілюзію заспокоєння.

Джордж Вейллант, який досліджував «мудрість нашого его», ставить захисні механізми психіки на один рівень з імунною системою організму: «Вони захищають нас за допомогою різноманітних ілюзій, які відфільтровують біль та уможливлюють самозаспокоєння». За словами науковця, наші «захисні механізми винахідливо впорядковують причини конфлікту та роблять їх керованими. … Его намагається дати собі раду й привести чинники впливу бодай до якоїсь злагодженості». На думку Горні, наші невротичні схильності вдаються до двох способів створення «штучної гармонії»:

  • Ми пригнічуємо певні особливості власного характеру й виносимо на перший план їхні протилежності (наприклад, надмірно акцентуємо на своїй здатності бути доброю й турботливою людиною, яка ніколи не виявляє агресії до інших, чи на вмінні тримати середовище під контролем і домінувати над оточенням, а також даємо зрозуміти, що за жодних обставин не поступимося, не вибачимося й не виявимо «слабкість», зробивши добрий учинок);
  • Ми дотримуємося такої дистанції від інших, яка запобігає виникненню конфліктів (наприклад, так цінуємо самотність, що ніколи не візьмемо участі в чомусь, що створює бодай натяк на ризик для нашого дорогоцінного простору й привертає увагу до невротичної схильності). Обидві ці стратегії створюють хибне почуття гармонії, завдяки якому людина може функціонувати в  поточному моменті.

Однак Горні все-таки вірила у великий потенціал зростання та розвитку. Свою теорію вона називала «конструктивною» та вважала, що найвища мета психотерапії – прагнути щиросердя: «бути позбавленим претензійності, емоційно відвертим, уміти цілковито віддатися своєму почуттю, роботі, переконанням». Наукові дослідження, масив яких стає чимраз розлогішим, доводять, що це не сліпий оптимізм: довготривалі зміни характеру цілком можливі.