Світ був би кращим, якби кожна людина відчувала справжнє співчуття до тих, кому пощастило менше, та допомагала їм. Добро та емпатія вроджені якості, проте їх потрібно підтримувати з дитинства. Діти, які з раннього віку долучаються до благодійності, виростають більш вдячними, гармонійними та співчутливими людьми.


Саме для того, аби більше дітей надихалися на великі історії та добрі вчинки, Osnovy Publishing у партнерстві з Zagoriy Foundation створили книгу «У пошуках сонячних днів» — перше дитяче видання про благодійність в Україні. Ця книга — помічник батьків у прищепленні дітям почуття доброти.



Ми попросили у мам-інфлюенсерок поділитися їхнім досвідом залучення дітей до благодійності. 


Ірина Виговська

Письменниця, журналістка, авторка книжки «Цукром догори», мама сина Давида та доньки Ести


Як у вашому дитинстві говорили з вами про добрі справи та як рано ви дізналися про благодійність?

Я взагалі не пам’ятаю розмов про благодійність вдома, коли була дитиною — мабуть, це не зовсім в настрої 90-х. Коли я була маленька, батькам доводилось чимало працювати, щоб забезпечити хоча б себе. Але вони завжди вчили мене бути щедрою: ділитись, дарувати класні подарунки. 

Також ми завжди віддавали непотрібні нам речі тим, хто цього потребував. Те саме робили й бабуся з дідусем. Пам’ятаю, ми ще віддавали книжки у бібліотеки, а іграшки — у дитячі будинки. Тоді ми не називали це благодійністю, але такий патерн мислення, певно, заклався.


У якому віці ви почали говорити з вашими дітьми про добрі справи? 

Я поборниця того, що з дітьми про все потрібно говорити від самого початку. Як з дорослими. Навіть, коли здається, що вони не розуміють. Потрібно не скочуватись у сюсюкання, а розповідати реальні історії життя. У нас не було якогось моменту, коли я сіла, сказала дітям визначення благодійності та закликала їх до цього. Я просто весь час послідовно пояснювала, що добре, а що — погане.

Я просто весь час послідовно пояснювала, що добре, а що — погане”

Якщо дитина живе разом з дорослими, у неї немає шансів не дізнатися про колообіг добра у природі. Звісно, за умови, що батьки якось дотичні до цього і підтримують ідеї благодійності. Наприклад, коли моєму старшому сину Давиду було 1,5 роки, я пішла волонтерити у літній табір для дітей з інвалідністю. А він просто пішов зі мною. Цей табір показав сину, що люди різні, і це стало для нього нормою. Потім я працювала на «Куражі», де ми робили багато добрих справ. 

До 9 місяця вагітності молодшою донькою, я їздила у лікарні: там ми встановлювали апарати та закуповували допоміжні засоби. Тож, сподіваюсь, робити добрі справи просто у них у крові.


З чого краще почати розмови про благодійність з дітьми?

З того, що ми всі різні, але рівні. Щоб не було відчуття себе-божественного-такого-неймовірного-що-допомагає-іншим і когось гіршого. 

Також розповісти про те, що ми всі буваємо у різних ситуаціях. Колись допомагаєш ти, а колись — допоможуть тобі. Я за позитивну благодійність — без залякувань, але з постійним нагадуванням, що добро завжди повертається і примножується, якщо ним ділитися.

Як пояснити дітям простими словами, що таке благодійність?

Благодійність — це добрі справи. Це коли ти робиш подарунок комусь і одночасно собі. Комусь — зрозуміло, бо він отримав те, що йому було зараз потрібно. А собі — бо відчуваєш тепло всередині, адже зробив добро іншому.

Благодійність — це коли ти робиш подарунок комусь і одночасно собі”

Як привчати дітей до благодійності?

Привчати дітей до благодійності простіше діями, а не словами. Нам, наприклад, у цьому дуже допоміг наш песик, якого ми взяли у притулку. Коли діти захотіли собаку, ми спочатку обирали породисту тварину. Але потім відкрили сторінку притулку і почали читати історії собак, яких там лишили. Після цього в дітей не було жодного бажання, крім «візьмімо песика у притулку». І це їх власне бажання, мені не довелося робити для цього нічого особливого. Вони дуже пишаються своїм вчинком і тепер закликають усіх не купувати тварин, а брати їх у притулку. З таких маленьких кроків та милих історій і складається шлях до звички допомагати.


Чи маєте ви традиції добрих справ у родині?

Системної благодійності наразі у нас в сім’ї, на жаль, немає. Раніше я регулярно волонтерила разом зі старшим сином Давидом у таборі для дітей з інвалідністю. Але потім через брак часу я пропустила рік, або навіть два.  

Зараз, якщо бачу якусь історію і відчуваю всередині, що не можу пройти повз — допомагаю незалежно від сегмента. Також завжди долучалась до зборів, які влаштовували на Куражі, адже для мене це дуже рідний проєкт. Я знаю про їх прозору звітність, і тому можу довіряти. Ще я тричі здавала кров для дівчинки з хворобою разом з «Агентами крові», а потім показувала дітям, кому моя кров пішла.


Яка благодійність, на вашу думку, доступна дитині? 

Я проти спекуляції та емоційного тиску на дітей. Наприклад, розмов по типу «ти дивись як класно живеш, а десь хтось помирає з голоду, тож ти теж маєш страждати». Я вважаю, що краще поїхати з дитиною до дитячого будинку або лікарні, та просто показати, що є такі самі як він діти, проте з іншими умовами життя.  Вони можуть просто погратися разом, і це вже буде величезним благодійним кроком на рівні дитини. 

Є й інші способи: наприклад, годувати разом пташок. Також класний інструмент — це кишенькові гроші, якими дитина може добровільно поділитися з іншими. Можна розповідати їй різні історії, і якщо вона відчує, що хоче допомогти — просто підтримати. Важливо, щоб дитина відчула, що має можливість прийняти власне рішення.


Які варіанти благодійних справ ви вже пробували з дитиною? 

З маленьких справ, які ми практикуємо — віддаємо речі, з яких діти виросли, іншим малюкам. Я дуже люблю момент, коли вони «відпускають» свій одяг і бажають іншим малюкам рости здоровими та щасливими. Нещодавно розповідала їм про Щедрий Вівторок, до якого ми також долучилися. У Давида в школі був ярмарок, де вони продавали смаколики та збирали гроші. А я віддавала половину вартості власних проданих книжок центру соціалізації підлітків з інвалідністю. Тож кожен окремо, але зі світу по нитці, як-то кажуть. На жаль, спільних справ не так вже й багато. Певно, це питання створили, щоб я замислилася і швиденько щось зробила. З благодійністю ж ніколи не буває мало і пізно. Правда? (посміхається). Обіцяю, що наступного року, якщо запитаєте, наш з дітьми список спільних добрих справ буде більшим!


Юлія Янчар

PR-директорка фонду Олени Пінчук, мама доньки Єви


Як у вашому дитинстві говорили з вами про добрі справи та як рано ви дізналися про благодійність?

Якщо чесно, в 90-х, коли я росла, ніхто особливо не говорив зі мною про благодійність. Але я дуже добре пам’ятаю момент, коли вперше відчула необхідність робити добрі справи.

Ми з театральним гуртком приїхали виступали в інтернаті для діток з різними хворобами. Для нас, дітей, це було певним шоком — до того часу ми ніколи не бачили, що бувають діти, які відрізняються від нас. Після виступу представники держадміністрації дарували подарунки, і нам також. Тож ми не змовляючись, всі до одного, віддали свої подарунки цим дітям, бо відчули таку внутрішню потребу.


Цей приклад дитячої доброти відбився в моїй голові. Я назавжди запам’ятала, що навколо є люди, яким постійно потрібна допомога. І про це не потрібно забувати. Насправді благодійність не про великі гроші. Благодійність — це більше про увагу і ті відчуття, які з’являються всередині від добрих вчинків.

Я назавжди запам’ятала, що навколо є люди, яким постійно потрібна допомога

З чого краще почати розмови про благодійність з дітьми?

Важливо звертати увагу дітей на те, що не всі мають такі саме можливості, які є в них. Наші діти отримують увагу від батьків, бабусь, дідусів, проте є ті, хто цього позбавлені. І наше завдання по можливості — допомагати. 

Я завжди кажу Єві, що коли ми віддаємо її речі людям, які цього потребують — це добрий вчинок. І це працює! Одного разу я помітила, як Єва подарувала свого улюбленого єдинорога дівчинці, яка завітала до нас у гості. Я запитала в неї, чому вона віддала іграшку, якою так тішилася. На це вона мені відповіла: «Тепер час, щоб цією іграшкою тішилась інша дитина».  Я спочатку здивувалась, а потім прочитала в одному американському дослідженні, що діти отримують від дарування таке ж задоволення, як і від отримання подарунків. Нам потрібно просто розвивати в дітях це відчуття.

Як пояснити дітям простими словами, що таке благодійність?

Напевно дослівно. Благодійність — це коли ти щось робиш на благо. І неважливо що саме. Допомагаєш бабусі перейти дорогу, або на касі додаєш зі своїх грошей комусь, хто не має змоги оплатити продукти, — це все благодійність.

Як привчати дітей до благодійності?

Я вважаю, що найкращий спосіб — не розповідати як потрібно, а демонструвати на власному прикладі. Щоб діти дивились на батьків і розуміли, що благодійність — це норма. Тоді це будуть не просто слова, а рольова модель на все життя.


Чи маєте ви традиції добрих справ у родині?

Саме традицій, напевно, немає. Проте тепер я задумалась про те, що варто було б їх запровадити (посміхається).

Яка благодійність, на вашу думку, доступна дитині? 

Тут я повернусь до рольових моделей у сім’ї. Якщо дитина бачить, що батьки допомагають, то не важливо що це: речі, гроші, добрі вчинки — дитина зможе це повторити, навіть якщо не в тій же мірі, що і дорослі.

Якщо дитина бачить, що батьки допомагають, то зможе це повторити”

Які варіанти благодійних справ ви вже пробували з дитиною? 

Ми з Євою збирали кошти в благодійний фонд Запорука до Щедрого Вівторка. І це був класний досвід для неї: побачити, як це все виглядає зсередини.


Євгенія Мазуренко

Директорка благодійного фонду Zagoriy Foundation,
мама доньки Василини


Як у вашому дитинстві говорили з вами про добрі справи та як рано ви дізналися про благодійність?

Моя мама — людина, яка познайомила мене з благодійністю. Вона не просто говорила з нами про добрі справи, а на практиці доводила, що благодійність — справа кожного. Скільки себе пам’ятаю, постійно приношу вуличних котів та собачок додому, а потім шукаю їм люблячу родину. Мама ніколи не відправляла знайдених мною тварин назад на вулицю, а допомагала піклуватися про них, лікувала та знаходила пухнастим дім. Вже зараз я розумію, що це і були мої перші кроки до благодійності, а привчати дітей до добрих справ через піклування за тваринами — хороша ідея.

Привчати дітей до добрих справ через піклування за тваринами — хороша ідея”

Мама була волонтером ще до того, як волонтерський рух почав активно розвиватися — допомагала роздавати гуманітарну допомогу при протестантській церкві. Кожні вівторок та суботу хтось мав прибирати та складати речі у місці видачі, і знаєте, хто це був? Вірно — ми з сестрою. І хоча в підлітковому віці я інколи заздрила одноліткам, які замість волонтерства мали вільний час, зараз я розумію, що цей крок був важливий. До того ж ще з дитинства вівторок в мене асоціюється з допомогою, тож коли фонд Zagoriy Foundation став одним з ініціаторів впровадження в Україні Дня добрих справ — Щедрого Вівторка (у світі ініціатива називається GivingTuesday), для мене це відбувалося органічно.


У якому віці ви почали говорити з вашими дітьми про добрі справи?

Зараз моїй доньці Василинці три роки, і ми вже говоримо про добрі справи. Дуже цікаво спостерігати, як зростає обізнаність дитини щомісяця, як глибинно вона може розуміти тему.


З чого краще почати розмови про благодійність з дітьми?

Піклування за тваринами — хороша можливість розпочати говорити з дітьми про благодійність, оскільки ця тема їм близька. Також почніть потрохи заохочувати їх робити добрі справи, як це в дитинстві робила моя мама для нас з сестрою. А ще можна разом почитати добре зроблені книжки, що торкаються теми взаємодопомоги. Наприклад, щоб говорити про добрі справи з дітьми було цікаво та пізнавально, ми в Zagoriy Foundation разом з видавництвом «‎Основи» створили книгу «‎У пошуках сонячних днів». Це дуже якісне видання, і особисто я тішуся, що книга вийшла напередодні різдвяних свят — тепер для багатьох батьків питання подарунку майже вирішене.


Як пояснити дітям простими словами, що таке благодійність?

Варто комбінувати розмови та практику. З моєю Василинкою ми говоримо про добро простою мовою: пояснюємо, чому важливо нести добро ближньому. Також долучаємо до різних сімейних активностей.


Як привчати дітей до благодійності?

Мені здається, що окремо привчати нікого не потрібно: допоможе лише власний приклад. Наша донька з дитинства залучена в родинну благодійність і бачить, які саме добрі справи ми робимо та навіщо, тож, думаю, для неї благодійність буде вже просто органічною частиною життя. 

Чи маєте ви традиції добрих справ у родині?

Особисто я часто долучаюся до благодійності через емоційну складову: допомога людям, що опинилися у скруті, лікування та адопція тварин. Але є речі, які ми з чоловіком робимо системно. Наприклад, щомісяця наша сім’я фінансово підтримує навчання однієї дівчинки, у велике майбутнє якої я дуже вірю. Я впевнена, що коли вона виросте і досягне певних висот, то зможе допомогти вже іншим дівчатам розкрити власний потенціал. Я взагалі вірю в силу дівчат, тому підтримка цієї дівчинки для мене дуже важлива — нею ми ніби запускаємо коло благодійності.


Які варіанти благодійних справ ви вже пробували з дитиною?

Ми з Василинкою разом пекли торт на День Добрих справ Щедрий Вівторок. Торт ми продали на аукціоні, а отримані за нього 2 тисячі гривень передали на підтримку благодійного фонду «Даун Синдром». Це хороша активність: у процесі дитина розуміє, що благодійність може бути різною, в тому числі й веселою, а допомога іншим — це природно, і має бути частиною життя кожного.

Дитина розуміє, що благодійність може бути різною, в тому числі й веселою, а допомога іншим — це природно, і має бути частиною життя кожного”.

Дана Павличко

Українська видавчиня, директорка видавництва «Основи», мама синів Романа та Дем‘яна й доньки Соломії


Як у вашому дитинстві говорили з вами про добрі справи та як рано ви дізналися про благодійність?

Я зрозуміла, що таке благодійність, коли в 16 років по стипендії поїхала навчатись до UWC Adriatic. Це частина міжнародної освітньої організації зі штаб-квартирою у Лондоні — United World Colleges, яка опікується світовою мережею шкіл та коледжів. Велика частина їхніх шкіл працює саме на благодійній основі. Кожна школа націлена на розвиток ідеалізму, емпатії, відповідальності, та відданості справі у молодих людях. Два роки навчання там змінили моє життя і перевернули мій світ. Цей досвід настільки трансформативний, що після повернення в Україну у 2010 році, я кожен рік намагаюсь долучатись до роботи українського комітету UWC який відбирає майбутніх стипендіатів.


У якому віці ви почали говорити з вашими дітьми про добрі справи?

Вже з року ми говорили з дитиною про добрі справи, чому їх потрібно робити. Ми взагалі не боїмося будь-яких серйозних тем.

Як пояснити дітям простими словами, що таке благодійність?

Ми кажемо, що благодійність — це просто так дати частинку чогось свого комусь іншому. Тому що це правильно і круто. А ми всі частина великого світу і маємо робити добро.

Благодійність — це просто так дати частинку чогось свого комусь іншому”

Як привчати дітей до благодійності?

Всього два способи. Перший — власний приклад, а другий — сумісне читання гарних книжок. У мене троє дітей і ми з ними дуже багато читаємо, розмовляємо. Адже саме через книжки діти пізнають світ, розбирають різні складні теми. Також під час сумісного читання батьки можуть доповнювати історії та розповідати, чому класно і важливо допомагати. Нову книжку «У пошуках сонячних днів» мої діти не випускають з рук. Їм дуже подобається світ у книзі та за його допомогою легше донести дітям важливість добрих вчинків.


Чи маєте ви традиції добрих справ у родині?

Так, наша традиція — підтримка культурної сфери. Ми системно підтримуємо мистецтво, музеї та медіа. Наприклад, я роблю кожен місяць донейт до The Village Ukraine — це невеликий внесок, не дорожче чашки кави, проте регулярний. Також родиною робимо грошові донейти до Національного художнього музею України.


Яка благодійність, на вашу думку, доступна дитині?

Концепція «віддати трошки свого заради когось, кому це потрібно» —  доступна навіть найменшій дитині. Насправді діти здатні розуміти дуже багато і вони готові допомагати.

Концепція «віддати трошки свого заради когось, кому це потрібно» —  доступна навіть найменшій дитині”

Які варіанти благодійних справ ви вже пробували з дитиною?

Ми родиною зробили благодійний внесок до Національного художнього музею України та разом пішли на одну з виставок. Це була не просто можливість показати дітям музей та весело провести час, а й поговорити про мистецтво й чому його потрібно підтримувати.


Тетяна Фіщук

Директорка з маркетингових комунікацій Projector Institute, співзасновниця бренду VYTYNANKA, мама сина Захара


Як у вашому дитинстві говорили з вами про добрі справи та як рано ви дізналися про благодійність? 

У моїй родині не обговорювався сам термін «благодійності». Проте батьки, дідусі та бабусі на реальних вчинках демонстрували, що робити добрі справи — це просто невіддільна частина нашого буття. В моїй родині діляться всім: маємо добрий врожай вишень — ділимося, мама напекла пироги — ділимося, маємо якісь речі, одяг — ділимося.

В моїй родині діляться всім: маємо добрий врожай вишень — ділимося, мама напекла пироги — ділимося, маємо якісь речі, одяг — ділимося”

У якому віці ви почали говорити з вашими дітьми про добрі справи? 

Цілеспрямовано ми не починали бесіду, просто робили якісь добрі речі, а Захар це бачив.  Я речі, які не ношу, не перепродаю, не роблю сейли, а передаю через свою маму іншим дівчатам — вона працює у школі й стикається з сім’ями, де мої речі можуть комусь допомоги.

Пам’ятаю, що коли Захару було приблизно три рочки, ми віддали його машинку іншому хлопчику у селі, де живе наш дідусь. Ми одразу пояснили, що ця машина ще прослужить хлопчикові не одне літо і буде тішити його. 

З того часу ми продовжуємо віддавати речі, які у хорошому стані, діткам в село. Сьогодні син сам пропонує «мам, ось ця куртка вже замала на мене, можемо її передати іншим діткам».



З чого краще почати розмови про благодійність з дітьми? 

У цьому питанні я, певно, не показова рольова модель мами, яка вчить і обговорює тему благодійності. Минулого тижня я запитала Захара, що таке, на його думку, «благодійність» — на жаль, він не знав, як дати визначення. Ми проговорили що це таке, я розповіла, які формати благодійності бувають. 

Потім розповіла, як ми з татом допомагаємо іншим: я фінансово підтримую фонд, який опікується жінками, та незалежну журналістику, а тато — армію. Синові відгукнулась тема підтримки армії, адже він знає і переживає про війну в країні. Тому я замислилась над тим, щоб разом з ним написати лист підтримки нашим воїнам на фронті. Це і буде його прояв благодійності.


Як привчати дітей до благодійності? 

Діти віддзеркалюють наші вчинки. Тому жодні високі розмови про допомогу не будуть працювати, якщо самі дорослі не долучаюся до благодійності. До того ж добрі справи — це не обов’язково щось матеріальне. 

Яка благодійність, на вашу думку, доступна дитині? 

Щоб відповісти на це запитання, я пішла по допомогу до сина та спитала, які добрі справи він може робити. «Коли мама прийшла втомлена з роботи, я можу зробити їй чай та викласти сухофрукти на красиву тарілочку» — відповів.


Тобто для Захара благодійність — це щиро бажати допомогти тому, кому зараз потрібна підтримка. Приділити час, подарувати турботу, надати допомогу. Благодійність  — це бачити серцем і діяти від серця.

Благодійність  — це бачити серцем і діяти від серця”

Для мене важливо формувати емоційний інтелект та емпатію у Захара, але інколи мені здається, що це син мене цьому навчає, а не я його.