Оксана Єфремова,
сексолог

Будь собою, але тільки такою собою, яка влаштовуватиме оточення. Натуральною, але без целюліту та обвислих цицьок. Не стандартною, бо всі як під копірку (ахаха Днюха пластичного хірурга!). Але й такою, яка не дуже відрізняється від канонів краси (а то ви подивіться на неї, як вона взагалі не соромиться так ходити, уже б зробила що-небудь, XXI століття, насправді, є хірургія!).

Про що йдеться, дівчата, якщо в нас у тренді лабіопластика, і «краса» дісталася вже й форми статевих губ, а освітлення інтимних зон давно не новинка.

Краса залазить тобі і в голову, і в труси. Навіть якщо тобі здається, що ти не така й вільна від забобонів – швидше за все це все матриця, просто ми не помічаємо, як робимо «для себе» те, що зовсім не для себе, а, найімовірніше, навіть проти себе.

І як же непросто в цьому світі «правильних» тіл і правильної естетики прислухатися до себе, свого комфорту, здоров’я та задоволення.

Не бігти за трендами як в один, так і в інший бік. Не перетворювати життя на каторгу. Не перетворювати бодіпозитив на фестиваль нездорових звичок із ненавистю до всіх, хто є недостатньо пишним, щоб відчувати біль при погляді на своє відображення. Не перетворювати здоровий спосіб життя на орторексію зі страхом порушити свій священний ЗСЖ-режим.

Складно говорити про насолоду в сексі, якщо все твоє тіло від потилиці до п’ят просякнуте соромом. Якщо ти думаєш про те, яке в тебе не таке волосся й у яких місцях, а також нігті, шкіра, форми, розміри, звуки, запахи… замість того, щоб взагалі перестати аналізувати й оцінювати, а просто бути в моменті та насолоджуватися.

От трошки тут би поліпшити – і тоді як заживемо! І ще ось тут. А тепер тут – і точно життя складеться. Але тільки ось ще тут…

За мої 35 років я не пам’ятаю себе у свідомому віці повністю, цілком задоволеною своєю зовнішністю. Від 46 кг до 64 кг. Завжди можна було б і краще. Не жах-жах, але…

Наше тіло – це величезна складна система, завдяки якій ми існуємо. Поки що не придумали переселяти свідомості в роботів, вже як є.

Але важливо розуміти, що наша зовнішність – це не єдина й навіть не головна визначальна частина нашого життя, щастя, успіху, самореалізації та самооцінки.

Адже, якщо твоя самооцінка тримається переважно лише на зовнішності, це занадто хитка конструкція, яка вестиме тебе в нездоров’я.

У нашого тіла багато завдань, і подобатися собі та іншим воно може з різних причин. Різним людям подобатимуться різні люди, зокрема різні зовні.

І так важливо в цьому всьому кардебалеті того, якою ти маєш бути, прислухатися до себе та свого тіла: якою я хочу бути? Що зараз важливо мені та моєму тілу? Як мені подбати про себе, щоб почуватися сильнішою, щоб робити те, що подобається, щоб відчувати своїм тілом усю палітру відчуттів?

Мені подобається сповільнюватися. Наше тіло вимагає часу на себе, на свої зміни та турботу. І коли ти можеш приділити увагу своєї тілесності, а не думкам і величезному потоку вхідної інформації, ти можеш раптом відчути смак, запах, дотик, температуру повітря, що тебе оточує. Почути биття свого серця. Відчути, як легені наповнюються повітрям. Як м’язи десь чекають розслаблення, а десь так скучили за рухом.

І тоді, сповільнившись, ти зможеш відчути, як же тобі живеться у твоєму тілі та що йому потрібно зараз, щоб відчути твою любов і турботу. Бо тільки через турботу й любов можна налагодити стосунки зі своїм тілом. Ненавистю та критикою можна лише руйнувати.