Гнів — досить поширена емоція. Гніватися через образи, невдачі або проблеми природно, але часом він може виходити з-під контролю і заважати конструктивному розв’язанню неприємних ситуацій. Автори книжки “Нові стоїки. 52 уроки для наповненого життя” Массімо Пільюччі та Ґреґорі Лопес дають декілька порад, що перегукуються із засадами стоїцизму.
Коли відчуваєте гнів — зробіть паузу
Стоїки стверджували, що обурливою є не сама образа, а ваша гнівна реакція на неї, вони застосовували дисципліну бажання, яка водночас використовує практичну мудрість — ту, яка каже нам, що для нас справді добре й справді погано. Здається, що образи — це справді погано, проте це не так. Здається також, що праведний гнів у відповідь на образи — це справді добре, проте це також не так.
Ніхто не пропонує виправдовувати фізичне і моральне насильство, однак іноді найкраща реакція — гумор, а не подальше насильство. Розгляньте наступну історію про Сократа, яку розповів Сенека: «Є багато способів угамувати гнів; більшість образ можна перетворити на жарт. Кажуть, що Сократ, коли його вдарили кулаком у вухо, поскаржився, як це незручно, що люди не знають, коли виходити на прогулянку в шоломі, а коли ні».
Коли ми обговорюємо гнів із погляду стоїків (навіть із тими, хто вивчає філософію), то щоразу натрапляємо на надзвичайно сильну протидію цьому підходу. Люди прагнуть гніватися. Вони вважають, що мають на це право, хоча сучасні психологи погоджуються зі стоїками й стверджують, що гнів нам аж ніяк не корисний. Належна реакція на несправедливість не вимагає, щоб ми гнівалися, керуючись своїми уявленнями про те, що є правильним (у стоїчній психології це позитивна емоція). Насправді гнів, навіть явно виправданий, заважає сформувати належну реакцію, оскільки робить нас схильними діяти нерозважливо й невідповідно до ситуації.
Підхід, який пропонують застосувати стоїки, — це класична когнітивна поведінкова терапія. Спочатку потрібно проаналізувати проблему на когнітивному рівні — усвідомити, що «твій власний погляд тебе дратує». По-друге, застосувати будь-які методи, щоб змінити свою поведінку. Здебільшого це означає зробити те, що дасть вам змогу виграти час і відновити самовладання: полічити до двадцяти, подумки назвати літери абетки, зробити кілька глибоких вдихів і видихів, сказати, що вам потрібно вийти у вбиральню або прогулятися по житловому кварталу. Це може бути будь-що, здатне створити певну когнітивну відстань між вашою «пристрастю» (як і завжди, у стоїчному розумінні це шкідлива емоція) і тим, що ви збираєтеся зробити далі. Ви про це не пожалкуєте.
Проаналізуйте гнів
Пауза — корисний перший крок до подолання гніву, однак це лише перший крок. Що потрібно зробити після паузи? Сенека порушує тему паузи, стверджуючи, що відстрочка — це наш головний захист від гніву. Не намагайтеся придушити гнів, оскільки він швидко наростає й легко долає розум у запалі. Хоч це й парадоксально, виграшна стратегія — уникнення, а не протистояння. Сенека йде ще далі й радить нам проаналізувати причини гніву, спокійно й ретельно вивчити їх, немов на операційному столі (але не тоді, коли ви гніваєтеся). Вам потрібно поміркувати, хто або що є причиною вашого гніву.
Наприклад, безглуздо гніватися на дітей, оскільки вони не здатні правильно застосовувати логічне мислення. Краще терпляче навчити їх поводитися розсудливіше. Можливо, вас образив дорослий, скажімо ваш батько. У такому разі ставтеся терпляче до його хибного кроку, адже він зробив вам стільки добра в минулому. Чи, може, він правий у тому, що каже, і вам варто прислухатися до нього й чогось навчитися, замість вибухати гнівом.
А що робити, коли ви гніваєтеся на неживий предмет чи природне явище? Який у цьому сенс? Хіба розчарування й крики на комп’ютер примусять його вибачитися й припинити глючити? Ми впевнені, що така реакція лише погіршить ситуацію, не кажучи вже про те, що ви матимете безглуздий вигляд. Хвороби й нещастя — це частина життя, а гніватися на них навряд чи вам допоможе: ви лише почуватиметеся ще гірше. Це не означає, що ви не маєте намагатися полагодити комп’ютер чи вилікувати хворобу. Навпаки, спокійна й розсудлива реакція значно ймовірніше допоможе вам досягти цих цілей, ніж спалахи гніву.
Тож коли відчуваєте, що вас охоплює гнів, спробуйте узяти паузу, як каже перша порада, та визначте об’єкт гніву. Знайдіть аргументи, які допоможуть вам заспокоїтися та перейти до розв’язування проблеми зі спокоєм, а не гнівом.
Використовуйте максими для протидії гніву
Сенека пропонує триетапний аналіз структури гніву. Перша фаза гніву — це дорефлексивна реакція нашого тіла: зародження гніву відбувається без усвідомлення з нашого боку та є неминучим. Така реакція, на яку вказує сплеск адреналіну, належить до категорії мимовільних реакцій, як тремтіння під впливом холодної води чи рум’янець через недоречні зауваження. Намагатися уникнути цих автоматичних реакцій даремно й безглуздо.
Друга фаза когнітивна: ви розмірковуєте, що відбувається, розпізнаєте це як гнів, а потім швидко аналізуєте й оцінюєте причину. Саме тут у нас з’являється нагода діяти.
Третя фаза настає тоді, коли ви погодилися на гнів і вже пізно з цим щось робити. Тепер ви його не контролюєте, не можете логічно мислити й даєте гніву вихід, що матиме передбачувані неприємні наслідки. Це і є власне гнів; саме цього стоїки застерігали нас уникати.
Для боротьби з гнівом Сенека пропонує інший метод: використання максим. Ми обираємо відповідні максими в періоди спокою, коли ще здатні розмірковувати про шкідливу сутність гніву та протидію йому. Подумки повторюючи максими, ви зможете поступово спрямувати свій розум до того, щоб таке мислення стало набутим рефлексом. Максими — це принципи, на яких ви будуєте своє спілкування, фрази, що лунають у вас у голові, коли стається хороша чи негативна подія. Якщо змінити ці засади, щодня докладаючи зусиль і вихоплюючи ці шаблонні фрази із потоку свого мислення, а потім замінюючи їх на дієвіші, ви зможете набагато краще справлятися з гнівом.
