Тетяна Подольська,
психологиня
Коли ви стоїте, ваші ступні торкаються поверхні. Ви можете навіть не бачити, що у вас під ногами, тіло знає, що воно стійке у своєму положенні. Якщо ви подивитеся під ноги і знатимете, яка поверхня під вашими ступнями, ви отримаєте ще більше інформації, яка може надати вам впевненості або насторожити.
А тепер уявіть, що можливості подивитись під ноги немає зовсім. Незрозуміло, на чому ти стоїш і чи можна зробити хоч крок. Від такої невідомості тіло дуже сковує, з’являється страх, багато страху, і людина завмирає. Чи є поверхня під ногами? Так, вона точно є, якщо ви стоїте. Чи можна рухатись, а не застигати від страху на місці? Так, звичайно! А тепер головне — звичний механізм і досвід рухатися недоступний. У нас справді немає досвіду руху без координат, плану, можливості побачити, а що ж під ногами і куди, власне, я йду. Ми звикли інакше — і не більше. Це зовсім не означає, що немає іншого способу, що не можна рухатися повільно, без різких рухів та мапи в руках.
У нинішній ситуації високої невизначеності думки про те, що без плану та опор я не впораюся, це насамперед лише думки. Кожен із нас лякається не безпідставно. Та ніхто й уявити не міг війну, а вона трапилася. Готовності немає, досвіду немає, немає плану. Це і є наша реальність. І в ній можна вчитися жити. Так, саме вчитися! Методом спроб та помилок, головне — не завмирати. А завмираємо ми від страшних думок. Якби у дитини, яка вчиться ходити, було мислення дорослої людини і вона могла уявити всі свої падіння і сльози, ймовірно, вона вибрала б сидіти на місці. Нам належить знову навчитися ходити, кому в 20, а кому і в 70 років. Іншого шляху немає. Відкиньте ідеї про ідеальний варіант, який десь є і його потрібно лише знайти. Немає такого варіанта! І як тільки ви погодитеся з цим, стане зрозуміліше, що робити.
Внутрішньої роботи із собою зараз багато як ніколи. Що робити? Підтримувати себе! Підтримувати в усьому, у крихітних успіхах та неправильних рішеннях. Не боятися шукати нові механізми взаємодії зі світом та людьми. Старі можуть виявитися неробочими, нові можна створити. Не підгледіти у когось, а саме створити. Ми пристосовуємося до життя, унікальним творчим чином спираючись на себе, власний досвід та особистісні особливості. Те, що працює для когось, може не підійти. І так, це складно, але цікаво. І головне – вірити! Я часто говорю про те, що для віри потрібні лише сили та бажання — і жодної об’єктивної даності. Людський організм здатний на незвичайні дива, а здатися — це не більше ніж рішення. Пропоную з ним зачекати!
