Їжа — це паливо для організму. Енергія, вироблена з неї, має використовуватися. Але організм ощадливий і вміє запасати надлишок. Бутерброд та шматок торта не пропадуть, а відкладуться у жирові запаси. Чули таку історію? Вона правдива, але не зовсім.


Ще кілька десятиліть тому вчені теж були певні, що завдання жирової тканини — збирати запаси на чорний день і захищати внутрішні органи від уражень: пошкоджень і травм. Але зараз знання про неї значно розширилися. Тепер жирову тканину називають ендокринним органом. Чому так і як вона працює, розпитали у нашої експертки — ендокринолога Марії Черенько.

Марія Черенько
ендокринолог, кандидат медичних наук

«Зазвичай щось називають органом, якщо відомі його функції та розташування. Але це питання слизьке, — розказує Марія. — Судини чи м’язи органами не називають. Жирову тканину звуть таки тканиною, проте вважають органом через безліч функцій, які вона виконує».

Які завдання жирова тканина виконує в організмі?

У 80–90-ті роки минулого століття у крові виявили молекули, походження яких не знали. Зокрема, відкрили лептин. Цю молекулу знаходили у кровотоку, але не розуміли, яка залоза її виробляє. 1994 року з’ясувалося, що лептин продукує саме жирова тканина. Це стало переворотом у світі ендокринології, фізіології та анатомії. До цього вважалося, що жирова тканина — це щось інертне, а після цього почали розуміти, що вона виробляє ще безліч речовин, крім лептину. Це інтерлейкіни, що впливають майже на всі процеси в організмі.


Роль жирової тканини складно переоцінити. Вона, зокрема, впливає на імунітет, регуляцію апетиту, репродуктивну функцію, інсулінорезистентність і рівень глюкози у крові, процеси згортання крові й онкологічні процеси.


Чи вся жирова тканина, що є в організмі, працює як орган?

В організмі є жир двох типів — підшкірно-жирова клітковина і вісцеральний жир. Вісцеральний жир набагато більш активний, там синтезується безліч речовин. Тому коли йдеться про жирову тканину як про орган, говорять про нього. Підшкірний жир більш інертний і виконує набагато менше функцій. Їхнє співвідношення помітне, коли оцінюється статура людини й кількість м’язової тканини. Наприклад, якщо у жінки більше жиру відкладається на стегнах, ми розуміємо, що це підшкірний жир, і він не так загрожує здоров’ю. Якщо у чоловіка ожиріння розвивається переважно за абдомінальним типом, ми можемо бачити, що живіт збільшений, а шкірну складку захопити неможливо.

Тобто підшкірного жиру мало, а вісцерального, що накопичився у черевній порожнині, навколо внутрішніх органів, багато.

Для оцінки стану використовується вимірювання обхвату талії. Для жінок він не має перевищувати 80 см, а для чоловіків — 100 см. Чим цей параметр менший, тим нижчі ендокринологічні ризики. Можна також вимірювати співвідношення обхватів талії та стегон. А найточніший спосіб вимірювання — остеоденситометрія. Цей метод було розроблено для оцінювання щільності кісткової тканини, проте він дуже точно показує також жир і м’язи, тому можна порахувати їхній об’єм в організмі.


У нормі в організмі має бути 20–30% жирової тканини. Зниження до 10% і менше, особливо для жінки, призводить до дуже серйозних наслідків, зокрема зупинення репродуктивної функції. При підвищенні йдеться вже про ожиріння і можливі гуморальні впливи на здоров’я.


Чи правда, що бурий жир допомагає худнути?

Дійсно, існує третій тип жирової тканини — бурий жир. Але він не допомагає худнути. У здорової людини бурого жиру дуже мало, до 1% від загальної кількості жирової тканини. Він має величезне значення для новонароджених, тому що допомагає їм підтримувати температуру. З віком бурий жир майже повністю зникає. Тому казати, що він сприяє схудненню чи іншим процесам, не можна, адже вплинути на його кількість теж не можна. Важливо розуміти роль і кількість підшкірного та вісцерального жиру.


Чи можна говорити про здоров’я жирової тканини?

Певною мірою. Але у клінічній практиці це поняття не використовується. Теоретично можливо виміряти кількість інтерлейкінів у крові. Якщо вона у нормі, значить, і з жировою тканиною все гаразд. Якщо ж жирової тканини забагато, інтерлейкіни впливатимуть на різні процеси в організмі.


Проте виміряти рівень інтерлейкінів у повсякденному житті дуже важко. Більшість комерційних лабораторій такі аналізи не проводять. Вони потрібні для наукових досліджень. Наприклад, для вивчення впливу зростання чи втрати ваги на серцево-судинні захворювання, атеросклероз, коагуляцію крові та зміни фібриногену.

У практиці, коли йдеться про ожиріння — а його визначають за індексом маси тіла й окружністю талії — ми говоримо про здоров’я та про те, як зайва вага вплине на організм. Не просто про механічну дію на суглоби та хребет, а про стан хронічного запалення, до якого призводить збільшення кількості жирової тканини.


Читайте також: 11 (не) соромних питань до ендокринолога


Чи треба слідкувати за здоров’ям жирової тканини?

Ні, слідкувати за здоров’ям жирової тканини не треба. Треба дбати про загальне здоров’я й уникати ожиріння, а якщо воно розвинулося, знижувати кількість жиру в організмі до безпечного. Щоб контролювати процес, досить індексу маси тіла й вимірювань талії та стегон. Оскільки надлишок жирової тканини в організмі призводить до численних збоїв у його роботі, нормалізація процесів свідчитиме про те, що її кількість наближається до нормальної.


Хочу підкреслити, що йдеться не про вагу як таку, а саме про відсоток жиру. Трапляється, на прийом приходять пацієнтки, що виміряли шкірну складку і вважають, що їм треба худнути. А насправді присутній дефіцит ваги, тому що вісцерального жиру майже немає, а є патологія харчової поведінки, що тяжіє до анорексії.

Тобто можуть розвиватися патології репродуктивної системи, зупинитися місячні, а шкірна складка з підшкірним жиром ще залишатиметься у вимірюваному стані.

Жирова тканина виробляє понад 20 речовин, що мають абсолютно різні функції. Часто говорять, наприклад, про лептин як один з основних агентів, що регулюють апетит. Його рівень можна виміряти у приватній лабораторії. Багато лікарів призначають цей аналіз, щоб показати пацієнтові, що його жирова тканина працює як треба. Але тут відбувається похибка мислення. Немає ліків, що могли б вплинути на цю молекулу. Знання про лептин поки більше теоретичні. Якщо вага (а з нею і кількість жирової тканини) підвищена, ясна річ, що і рівень лептину буде високим. Проте є багато інших параметрів, які свідчать про кількість жиру в організмі. Їх для розуміння стану та відстеження динаміки досить.


Що відбувається з організмом, якщо кількість жирової тканини збільшується?

Організм добре адаптується до змін, що з ним відбуваються, і може доволі довго так існувати. У кожного з нас порогове значення своє. Проте настає момент, коли він перестає давати раду додатковому навантаженню, що його провокують буря, яка відбувається у жировій тканині, і речовини, що потрапляють у кров. Найбільш яскрава зміна, яка звертатиме на себе увагу, — посилення апетиту. Потім до нього приєднаються всі ознаки метаболічного синдрому: можуть з’явитися проблеми з серцем, рівнем холестерину, підвищення артеріального тиску, порушення менструального циклу.


Зниження ваги часто призводить до зникнення цих симптомів. Наприклад, кардіолог може порадити пацієнтові скинути 10 кілограмів, і це може призвести до зниження артеріального тиску на 10 мм. У певних випадках цього буде досить, не знадобиться медикаментозна терапія. Це надзвичайно ефективний метод. А оскільки схуднення зазвичай відбувається внаслідок додавання фізичної активності, то це у рази краще, ніж дати пацієнтові пігулку. Пігулкою ми рятуємо його від можливих ускладнень гіпертонії, але схуднення дасть ширший ефект.


Для синдрому полікістозних яєчників теж характерні зайва вага з надлишком жирової тканини та порушення синтезу інсуліну. Нормалізація кількості жиру може сама собою призвести до вирівнювання циклу, покращення стану шкіри у плані акне, гірсутизму.


Як кількість жиру в організмі впливає на репродуктивну функцію та лібідо?

У жировій тканині є ферменти, зокрема ароматаза, які можуть перетворювати тестостерон на естроген. У чоловіків із зайвою вагою рівень тестостерону значно нижчий саме через це: він перетворюється на жіночий гормон естроген. При зниженні кількості жирової тканини рівень тестостерону зростає самостійно, без втручань. Так працює і фізичне навантаження. Воно призводить до перерозподілу кількості м’язової та жирової тканини, а це — до підвищення рівня тестостерону і, зрештою, посилення лібідо.


У жінок цей механізм працює трохи інакше, але все одно зниження кількості жирової тканини призводитиме до посилення лібідо. Це теж відбувається внаслідок підвищення рівня тестостерону.


Що відбувається, якщо кількість жирової тканини стає дуже низькою?

Мінімальна кількість жирової тканини для жінки — 8–10%. Якщо її стає ще менше, для гіпоталамо-гіпофізарної системи, яка керує ендокринними процесами, це сигнал, що в організмі відбувається щось жахливе. Мозок сприймає такий стан як катастрофу. Тому організм мінімізує ризик вагітності: припиняє стимулювати яєчники, зупиняється овуляція, відбувається кілька ановуляторних циклів, а потім місячні можуть припинитися. Відновлюється ця система дуже довго. Навіть якщо кількість жирової тканини збільшується до здорового рівня, нормалізація процесу може тривати до двох років. Тому коли лікарі бачать, що у жінки зі зниженою масою тіла проблеми більше харчові та психологічні, орієнтуються на індекс маси тіла й регулярність менструацій. Якщо цикл збивається, це вже «червоний прапорець». Тоді категорично рекомендують терапію у психолога чи психіатра, щоб не було запізно.