Друге життя речей — один зі стовпів, на яких стоїть усвідомлене споживання. Зараз увесь світ потихеньку звикає до того, що старе або вживане — не означає погане або зіпсоване, проте означає чарівне, особливе і з історією. Якщо ви хочете долучитися до цієї культури в Києві, вам обов’язково варто зайти в магазин вінтажних меблів Sofa Store, розташований за адресою Нижньоюрківська, 31, — його засновниця Діна Багаєва разом зі своїм чоловіком шукає, вибирає, реставрує та продає старі крісла, дивани, столики і лампи. Всі — особливі, і всі — з історією.
Спеціально до 14 лютого, Дня всіх закоханих, ми побачилися з Діною і розпитали її про те, як вона закохалася у вінтажні меблі та вирішила ділитися цією любов’ю з усіма.
Займатися проектом Sofa Store мене надихнув мій чоловік Сергій ( Сергій Вел — співзасновник арт-центру Closer — прим. ред. ) — пристрасть колекціонувати вінтажні меблі з’явилися спочатку у нього. Він деякий час жив у Голландії, де дуже розвинена культура вінтажу, нею захоплені всі.
Люди часто купують і перепродують меблі, беруть участь в аукціонах, витягують речі на стихійні ринки. Вони так веселяться — для них це формат дозвілля. У якийсь момент цим захопився і Сергій. І мені теж відразу здалося, що це дуже прикольно — я завжди любила барахолки.
Коли Сергій повернувся до Києва і було вирішено запускати Closer, дизайном займалися самостійно. Потрібно було придумати, як оформляти локацію — і ми вирішили привезти дивани з європейських барахолок. Так і зробили: привезли та розставили по приміщенню в художньому безладі. І тут, зовсім несподівано, люди, які приходили на вечірки, раптом почали цікавитися: а де можна взяти такий диван? Спочатку просто цікавитися, потім захотіли купувати. У якийсь момент я подумала: ну, якщо хочуть — нехай купують! Нашим першим клієнтом став салон Haze, і у них на Рейтарській досі стоїть наш рудий диван.
Взагалі, історія Sofa Store почалася зі сторінки на Facebook. У такому режимі ми жили близько 2 років — у той час на ранок після вечірки в Closer люди просто приходили до нас за диванами, що сподобалися. А потім, за волею випадку, в будівлі на Нижньоюрківській, 31, звільнилося приміщення — спочатку тут була галерея. Кілька місяців воно стояло порожнім, а потім мені прийшла в голову ідея, яку я озвучила всій команді: а чому б не відкрити тут магазин вінтажних меблів? Здається, тоді мене не зрозуміла половина людей ( сміється ). Зате тепер всі обожнюють це місце, і наші колективні збори проходять саме тут. У нас завжди затишно і тепло, навіть узимку!
Зараз ми сконцентрувалися на кріслах — вони менші, цікавіші, і покупцям частіше хочеться крісло, ніж диван. Зазвичай ми скуповуємо їх у різних людей — часто для них це не бізнес, а просто якісь речі, які вони зберігали роками. Ось недавно нам привезли цілих 7 скандинавських крісел — ми забрали їх у жінки, яка раніше жила з великою родиною в Бельгії, а тепер переїхала в Роттердам. Крісла вже років 10 зберігалися запаковані в гаражі, вона ними не користувалася — а взагалі-то, за словами господині, їм вже 50 років. І вона вирішила дати їм наступне життя.
Мені взагалі здається, що крісла повинні бути у всіх. Це ж так зручно і круто! У нас вдома є зелене вінтажне крісло та пуф. Крісло — моє, у ньому сиджу я. А на пуфі спить кішка. Поруч стоїть старий столик, схожий за формою на окуляри. Було смішно — ми купували його онлайн і не могли оцінити розмір, думали, він достатньо габаритний. А коли забирали його в Берліні, він виявився зовсім крихіткою! Але вдома виглядає чудово.
Наша основна географія покупок — Голландія, Німеччина, Бельгія та зрідка Франція. У цих країнах у людей хороший смак, та й ринок вінтажу добре розвинений. Навіть якщо просто приїхати в Берлін на одну з вихідних барахолок, там можна знайти щось класне. На одній з них я побачила такий же столик, який ми продаємо в Sofa Store, — вони всі створені в одиничних екземплярах, і той, берлінський, іншого кольору. Я підійшла до господаря та розповіла, що у мене такий же столик — і він так зрадів, що я ще півгодини не могла від нього відскіпатися.
Асортимент ми оновлюємо у міру продажу: продається крісло, і ми одразу ж починаємо шукати йому заміну, тому процес безперервний. Наші продавці охоче прощаються з речами, вони всі дуже класні, і ми навіть дружимо з ними. Наприклад, є у нас одна жінка, яка живе під Амстердамом у величезному розкішному будинку, за яким знаходиться маленька майстерня. Вона вишукує на блошиних ринках старі, використані крісла та відновлює їх — а потім продає. А ще вона часто пише нам і питає, кому дісталося її крісло: мовляв, чи хороші люди забрали, які вони.
Є речі, які ми не продаємо, бо надто до них прикипаємо. Наприклад, недавно ми знайшли лампу, схожу на НЛО — повісили її в Sofa Store та вирішили, що поки не можемо з нею попрощатися. Або був ще зелений диван, який ми довгий час не хотіли віддавати, навіть коли нам пропонували купити його за більшу суму. А пропонували часто! І, що цікаво, пізніше ми все-таки зважилися — з того часу ніхто про нього і не питає.
Нам пощастило — «не наші» люди сюди не приходять. Ми не робимо гучної реклами, і до нас потрапляють тільки свої. Але, звісно, траплялося, що хтось заходив, починав критикувати та ставити дурні запитання на кшталт: «І що, правда ось це купують, таке дране і старе?» Але ми з усіма спілкуємося і пояснюємо свою філософію. Не страшно, що не всі це розуміють.
Останнім часом ми пристосувалися брати участь в аукціонах. Стартова ціна зазвичай від 50 євро, і далі люди починають боротися за вподобаний лот. Але це не так драматично, як показують у кіно — ціни піднімають, скажімо, на 5 євро, не буває такого, щоб одразу пропонували на 100 євро більше. Ну, а якщо і буває, то ти розумієш, що людині це дуже потрібно, запало в душу — і зазвичай усі поступаються. Це своєрідна місцева етика.
Ми ведемо в Instagram рубрику, в якій розповідаємо історію наших крісел. Це завжди дуже цікаво! У нас є постійний покупець, який придбав кілька крісел саме через їхнє походження. Він і потрапив до нас якраз тому, що прочитав неймовірно душевну історію одного з наших крісел в Instagram — та відразу ж примчав і забрав його. З того часу його цікавили саме долі меблів. А одного разу він прийшов, вислухав історію і, навпаки, сказав: ні, це занадто похмуро, не хочу його забирати. Каже, що хоче вдома хорошу енергетику. Але, взагалі, прямо страшних історій у нас немає — ніхто нікого в наших кріслах не вбивав ( сміється ). Хоча і на таке знайшовся б свій покупець!
