Уже 14 років Настя Іванічева, маркетолог, бореться з акне. Втім, мабуть, «бореться» — не зовсім правильне слово: історія, якою поділилася з нами Настя, саме про те, що прийняття все ж важливіше за боротьбу. У своєму «Особистому досвіді» Настя розповідає і про практичні методи лікування висипань, і про внутрішній шлях, який вона пройшла за ці 14 років. Спойлер: головне — це примиритися з собою та полюбити себе. І, звісно, підібрати правильних косметолога і терапевта — без цього теж нікуди.
Якщо я колись напишу книгу, то це точно буде довга й завзята історія боротьби з моїм нерозлучним другом — акне. З ним мені пощастило рости, розвиватися, закохуватися, вчитися і взагалі проходити найкращі моменти мого життя. Ось така парадоксальна історія любові й ненависті, дружби й ворожнечі.
Як і кожна друга дівчина на цій планеті, я зіткнулася з акне у 12–13 років: початок підліткового віку, коли загалом життя здається постійною проблемою вибору й самопізнання. Чітко пам’ятаю ранок, коли прокинулася, щоб іти до школи, і не захотіла виходити на вулицю, тому що здавалася собі найбільш негарною дівчиною нашого міста. Здається, того дня я вперше вирішила зробити чілку, щоб хоча б частково приховувати своїх нових друзів.
До речі, рішення дурне й абсолютно неробоче: є висока ймовірність, що під чілкою ваші прищі розмножаться з дивовижною швидкістю.
Важливо сказати, що це ніколи не були прості висипання. Це були болючі внутрішні шишки, які боліли, навіть якщо них не торкаєшся. Вони прикрашали не тільки обличчя, але й спину, тому десь на найближчі п’ять років будь-які відкриті сукні були вилучені з мого гардеробу. Ситуація ускладнювалася тим, що я багато років займалася бальними танцями, а це — постійний макіяж, автозасмага, відкриття сукні та гладкі зачіски, які ніяк не приховували сліди акне.
Перші шкільні роки всі ці проблеми скидалися на вік, гормони і «так у всіх, минеться», тому я дозволяла собі влаштовувати домашні косметологічні кабінети і так захопливо проводити вечори. Сліди цих вечорів зі мною донині. З того часу я не торкаюся до свого обличчя без гострої потреби. Хоча нервова звичка роздирати висипання і рани від них була зі мною довго.
Читати також: Не дави на мене: як з’являється акне і як із ним боротися
Коли стало зрозуміло, що всі мої однолітки вже давно насолоджуються порцеляновою шкірою, а я досі так само приховую її під чілкою, — взялася до пошуку проблеми. Почалося все з гастроентеролога, який виявив у мене гастрит. Так стартувала моя інша довга битва — зі шлунком. У якийсь момент ти починаєш боятися їсти щось крім води, тому що тебе сипле і нудить буквально від усього, а ти намагаєшся жити легке й безтурботне підліткове життя. Я пережила 22 гастроскопії за 26 років життя, щоб з’ясувати, що ж там не так. Парадокс полягав у тому, що проблема була в іншому, і виявляю я її вже у 25 років. Рухаємося далі, але запам’ятовуємо точно: шлунок і кишківник — перше, що варто перевірити, якщо вас турбує акне. У моєму випадку причиною висипань був кишківник.
Далі пішли трильйони аналізів на гормони, які так нічого і не показали: гормонів безліч, і дуже складно дізнатися, в чому справжня причина. У тих спробах стабілізувати мій гормональний фон, який таки був порушений, мені прописали протизаплідні. Вони порушили все, що могли порушити, і мої «періоди» могли тривати місяцями.
Я точно не пам’ятаю, у який момент мені це набридло. Коло «косметолог-дерматолог-гастроентеролог-гінеколог» повторювалося кожні 3–4 місяці — а з ними гормональні засоби, антибіотики, уколи у свіже акне, нескінченні чистки й тонни баночок косметики, які кожен новий косметолог відправляв у відставку. На той час я навчилася жити з цим і робити експрес-мейк, витрачала половину зарплати на послуги візажиста, щоб почуватися краще, і загалом непогано з цим жила.
Тут важливо повернутися до того, що з 13 років я жила з постійним відчуттям, що всі, хто бачить мене, думають: «О боже, що з її обличчям, які мерзенні прищі». Саме так думають і ніяк інакше. Впевнена, більшість моїх знайомих зараз здивуються, тому що я створюю враження цілком собі впевненої людини, але комплекс «найнепривабливішої дівчинки у класі» жив зі мною завжди. Здається, що акне — це тільки твоя проблема, тому що ти не встежила, забила на себе, була недостатньо уважна до себе. Всі ці думки сильно заважали і досі заважають впевнено дивитися людям в очі й тим паче виходити до всіх без макіяжу.
Коли хлопчик, якому я подобалася, хотів мене вколоти, він часто згадував саме про цю мою ваду. Якби він тільки знав, які глибокі рани залишаються від слів, сказаних людьми, які тобі дорогі. Чудово, звісно, що за 7 років нашої дружби я так і не стала його дівчиною.
Мої питання зі шкірою заважали розвиватись у професійному плані. Я абсолютно щиро боялася підходити, знайомитися, почати говорити першою, тому що, як мені здавалося, спочатку йде акне, а потім — я. Тому я вважала за краще відмовчуватися, відточуючи навички спілкування в онлайні.
З часом це минає, але довелося багато працювати над собою. Від природи я дуже помислива людина: я хвилююся абсолютно через усе, переймаюся через будь-яку фразу, ситуацію, погляд, шукаю підтексти, сенси, можу докручувати і трішки драматизувати. У дитинстві я зводила себе з глузду, перетворюючи це на напрочуд дурні для себе ситуації. Комплекс відмінниці, високі вимоги до себе, завищені стандарти — і ти живеш, як натягнута струна без права видихнути і вдихнути. Будь-які такі напруги — і все видно на обличчі. Будь-які конфлікти — і все видно на обличчі. Будь-які невдачі, складності — ну, ви зрозуміли.
Твоє обличчя — дзеркало не душі. Твоє обличчя — дзеркало твоїх внутрішніх страхів, недомовок, комплексів, невпевненості.
Будь легше, люби себе, цінуй себе, забий, став себе на перше місце, не твої проблеми, відпусти — скільки разів я чула і чую ці слушні поради. Згадувала їх, коли дивилась у дзеркало, але сміялася, бо жодних практичних порад, як до цього прийти, ніхто мені не давав.
Останньою краплею і точкою неповернення став період у 24 роки, коли вся моя спина була покрита величезними шишками. Я не могла лягти на спину і близько місяця спала на животі. Було страшенно боляче і незрозуміло — це був складний період професійного й особистісного зростання. Я завжди вірила, що їх можна досягти тільки за допомогою жертв. Але було якось занадто боляче.
Тоді я почала свій рекавері-шлях довжиною в півтора року і до цього дня. Я зважилася на найбільш екстрений захід і під контролем дерматолога почала приймати ретиноїди. Ці засоби дуже агресивно працюють із висипом вугрів, дико висушують шкіру та сальні залози. Коли я говорю «висушують» — це прямо ти весь сухий, як курага. Шкіра на губах буквально опадає, а шкіра голови настільки суха, що ти ходиш з укладанням понад тиждень. Як для людини, яка мила голову кожен день, це був небачено приємний бонус. Але єдиний, мабуть. Побічний ефект цього препарату впливає на репродуктивну систему і закриває для тебе ці опції на найближчі кілька років. Щоправда, потім все приходить у норму.
Ретиноїди допомогли й позбавили мене від постійних і болючих висипань. Але на цьому історія не закінчується: далі можуть траплятися рецидиви, і необхідно стежити за тим, що ти їси, як ти їси, що ти п’єш, що думаєш і як ставишся до цього світу. Тому другим моїм кроком стали довгі та постійні стосунки з психологом. Спочатку з класичним терапевтом, а потім зі мною трапився досвід роботи з психологом, яка усуває фізичні проблеми через розв’язання проблем психосоматики.
Читати також: 9 (не)соромних питань про постакне і як з ним упоратися
Це стало головною релігією мого життя. Проблеми зі здоров’ям і зовнішністю — це питання влаштування вашої голови, ваших самовідчуття і ставлення до світу, людей, ситуацій. Трохи здорового пофігізму, і мені стало легше. Тепер для мене похід до психолога — це як постійні заняття спортом. Важливо, обов’язково і за планом. Потрібно говорити, потрібно позбавлятися від внутрішніх затисків, потрібно розв’язувати внутрішні проблеми не тільки келихом вина (читай — пляшкою), а пошуком кореня зла і новим ставленням до нього.
Третій крок — обов’язковий і класичний: знайти свого косметолога. Зі мною трапилася косметолог Нана Збукер, яка робила найбільш дбайливі чистки у моєму житті (а половина шрамів на моєму обличчі — справа рук не дуже уважних косметологів) і познайомила з косметикою Vivant, яка підтримує моє обличчя в нормі. Рекомендую всім серцем, душею і багаторічною історією боротьби з акне.
Моя шкіра зараз далека від ідеалу. Мене висипає до місячних, мене висипає, коли я нервую, але це вже інший рівень й інша історія. Я навчилася розв’язувати цю проблему, я налагодила стосунки з собою і з цим світом, я навчилася простіше ставитися до речей — хоча роботи ще так багато! — і я полюбила свій відбиток у дзеркалі. Тому що в ньому, крім слідів від акне і легких висипів, я бачу зелені очі, пухкі губи, яким можна тільки позаздрити, маленький ніс і чесну посмішку. Я навчилася посміхатися собі й говорити, що я дуже красива, тому що, хай йому грець, я красива. Як і кожна, хто йде тим же шляхом, як і я.
Це був і є шлях завдовжки в 14 років, який я пройшла складно, насичено, але дісталася класної точки, в якій я знаю, що робити сьогодні та що я буду робити завтра. Мій шлях до порцелянової шкіри ще попереду, але половина його вже за плечима. І нехай моя історія скоротить ваш шлях і зробить ваші складні рішення простішими. Тому що ви гарні й гідні того, щоб любити себе як найважливішу людину на цій планеті.
