Ритм життя: засновниця магазину вінтажу Poetryinobjects Лєра Кондрук

Ми на Anywell обожнюємо концепцію другого життя речей і, серед іншого, вінтажний одяг. Тому ми пильно стежимо за українцями й українками, які розвивають культуру вінтажу й антикваріату у країні. Так ми й познайомилися з Лєрою Кондрук, засновницею проєкту Poetryinobjects, в якому представлені вінтажні одяг і взуття.

Ви могли зустріти Лєру на фестивалях «Кураж Базар» і Kyivness — там вона продає скарби, знайдені на блошиних ринках Нью-Йорка і Мілана. А незабаром Лєра відкриває свій шоурум. Ми зустрілися з нею й обговорили, як вона прийшла до цього бізнесу, як живе, коли щаслива, і дізналися, чому прибирання будинку вона проводить виключно під фільми про Гаррі Поттера.

У 19 років я переїхала до Нью-Йорка зовсім без знання англійської. У мене не було ні знайомих, ні друзів, але я вбила собі в голову, що маю поїхати туди та стати акторкою. Я вступила до університету New York Film Academy й у перші 3 місяці сиділа на уроках і не розуміла практично нічого. Але потім, завдяки тому що у групі ми дуже дружно та тісно спілкувалися, я почала розуміти мову і заговорила. А потім я почала навчання в Lee Strasberg Theatre and Film Institute, де отримала більш серйозну і ґрунтовну театральну освіту.

Рік я працювала акторкою. Це було одночасно і дуже круто, і дуже складно: якщо ти артист, для якого англійська — не рідна мова, тобі рідко дають ролі, в яких є репліки. Плюс, звісно, зазвичай це дуже типові образи: якщо ти родом із країн колишнього СНД, найімовірніше, будеш грати російську повію. Але природно, спостерігати за процесом зсередини все одно було дуже цікаво.

Після того як я повернулася до Києва, працювала у Vogue фешн-координатором: це людина, яка замовляє речі на зйомки та стежить за тим, щоб усе було враховано і залишалося в повній цілості. І це важка робота — особливо для тих, хто приймає кожну складність і проблему близько до серця. Щось весь час втрачається, відбувається, щось не сходиться, хтось не приїхав або не виїхав. А я якраз із тих, хто вважає, що в усьому завжди винен ти сам. Пізніше мені почали довіряти стайлінг. Але з часом я зрозуміла, що мені треба вибирати інший шлях.

У мене душа людини не з нашого століття. Перша книга, яку я свідомо вибрала і прочитала, — це «Джейн Ейр», причому вона буквально випала на мене з шафи. Я прочитала її та почала асоціювати себе з Джейн Ейр і вважати, що я мала б народитися в той час. Так я і зацікавилася вінтажем. Коли я приїхала у Нью-Йорк, побачила, наскільки ця сфера там розвинена. Мої друзі з університету, молоді актори, привчили мене ходити за одягом у комісійні магазини — там можна знайти багато всього приголомшливого. Я стала купувати там одяг, збирати його, колекціонувати, навіть попри те, що велика частина одягу навіть не була мого розміру. Але тепер я намагаюся купувати тільки ті речі, які мені потрібні. А нічого нового я не купую вже років 6.

Весь мій вінтажний проєкт багато в чому продиктований етичними міркуваннями. Подивіться самі, скільки зараз Тижнів моди, скільки виробляють речей, які нікому не потрібні. Якщо ви приїдете на Лісовий ринок, побачите, скільки там величезних мішків, заповнених доверху старими речами, які не переробляються. Хочеться допомогти розв’язати цю ситуацію. І я намагаюся в міру своїх сил.

Мій ранок виглядає так: я прокидаюсь о 8 чи 9 ранку, читаю пошту, повідомлення і відразу перевіряю, чи є сонце — для мене його наявність дуже важлива. Потім п’ю «Боржомі», розбавлену теплою водою без газу — це рекомендація гастроентеролога. З недавніх пір я відмовилася від кави та перейшла на матча: купила в Chaism віник, чашку і щоранку готую його сама. Снідаю я тостами з вершковим маслом і мармеладом або яйцями — та трапляється, можу зовсім пропустити сніданок. Настрій вранці теж різний: може бути бажання полежати в ліжку і помедитувати, а може — включити Девіда Бові й потанцювати.

Я емоційна і схильна до провалів у настрої, мені часто може бути сумно чи тоскно. Коли це трапляється, допомагає кілька речей. Є американські вітаміни Metagenics, у яких є комплекс MetaRelax. Я п’ю по кілька таблеток у разі, якщо трапилося щось негативне. А якщо просто хандра, рятує гаряча ванна — я запалюю свічки та просто відпочиваю. Коли сумую, завжди читаю «Гаррі Поттера». Може, тому що я виросла на цих книгах, але з ними завжди виникає відчуття, що я вдома і все буде добре. Тож я або перечитую серію, або ставлю фільм і дивлюся його. Під «Гаррі Поттера», до речі, я завжди прибираю. Якщо його на тлі немає — значить, немає і прибирання.

Я страшенно боюся конфліктів. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб їх не було. Через це я не вмію говорити людям «ні». Для мене це величезна проблема — раніше я могла купити абсолютно непотрібну річ у магазині, просто тому що наді мною стояли продавці і я не могла їм відмовити. А якщо мені принесуть страву в ресторані, яку я не замовляла, я абсолютно тихо її з’їм і не подам знаку. Але я працюю над собою — наприклад, впевнено кажу «ні» пластиковим пакетам.

Я практикую таку штуку, як двадцятисекундні обійми. Тут усе просто: ти обіймаєш людину, яка тобі приємна, і відраховуєш 20 разів про себе. Відбувається обмін енергіями, і дійсно стає легше.

Я дуже часто і дуже багато себе накручую. Найменша ситуація — навіть обмін репліками з незнайомцем у метро! — викликає у мене потік негативних думок: я їм не сподобалася, я зробила щось не так, мене ненавидять. Я — нарцис, але негативний: мені весь час здається, що всі мене не люблять, і я весь час закидую сама себе камінням.

Я активно борюся з негативним сприйняттям свого тіла. Я все життя ненавиділа його і тільки недавно, приблизно пів року тому, почала дозволяти собі приємні слабкості. У мене були розлади харчової поведінки, тому що мені не подобалося в собі буквально все. Моє тіло не підходило під мої ж стандарти, але річ у тім, що вони не були моїми — це було те, що мені диктувало суспільство. Зараз мені вже набагато простіше ставитися до тіла та змін у ньому.

Я щаслива, коли купую у бабусі, яка продає на вулиці, якусь дурницю на кшталт петрушки чи стакана малини. Для мене це обмін енергією, можливість зробити комусь краще. Якщо прокидатися вранці та думати, як би прожити день таким чином, щоб зробити добро іншому, весь смуток піде на другий план.

Радість — у дрібницях. У запаху з пекарні вранці, в обіймах зі своїм собакою, в моменті, коли ти робиш комусь подарунок. Я люблю спостерігати за людьми, особливо за літніми парочками — у мене якась одержимість, я їх просто обожнюю. Люблю планувати подорожі. Люблю, коли приходять друзі та ми сидимо на підлозі на простирадлі й обговорюємо якісь абсолютно неважливі речі.

Знаєте, кажуть: людина по-справжньому вмирає, тільки коли її ім’я вимовляють в останній раз. І якщо ти багато зробив у своєму житті, до багатьох був добрий, багатьом допоміг, ти можеш продовжувати жити в декількох поколіннях. Ти будеш жити в історіях про те, як ти приніс у світ тепло і доброту.