Кваліфікований лікар, на прийом до якого записуються за місяць, та музикант, який збирає стадіони; модельєр, що створює одяг для найвидатніших знаменитостей, та вчений, лауреат Нобелівської премії, — усі ці люди на перший погляд геть різні. Але всі вони експерти у своїй царині, і їхню думку визнають як авторитетну й шанують. Хочете так само розвинути власні навички з рівня «учень» до рівня «експерт»? Неважливо, розпочинаєте ви нову кар’єру чи продовжуєте справу, вивчаєте мову або опановуєте музичний інструмент — дорога завжди та сама, і ця новаторська книжка відкриє вам шлях до справжньої майстерності.
Автор книги Роджер Нібон — хірург, професор у Gresham College та при Імперському коледжі Лондона. На знак визнання його інноваційної роботи, у якій поєднані медицина, музика та мистецтво, Роджер був відзначений Королівським музичним коледжем і став його почесним членом, отримав почесну стипендію Лондонської школи мистецтв і був обраний членом Гільдії митців. У 2012 році він був нагороджений стипендією Wellcome Trust Englosagement.
Як стати експертом
Уривок з книги
Я лікар. Медицина — це також не лише наука, не лише ремесло й не лише мистецтво. Вона об’єднує всі три складові. Звісно, у її фундаменті лежить наука, фактичні знання, на вивчення яких я витратив чимало сил в університеті. Ремесло — моя практика в інтернатурі, огляди, операції, бесіди з пацієнтами в кабінеті. Мистецтво — те, наскільки добре я розумів кожного пацієнта і проблему, з якою він до мене звернувся. Подібність між нами з Дереком спершу може видатися непомітною, адже медицина й таксидермія — це геть різні світи. Проте насправді це не так.
Прояснивши основні моменти, Дерек повів мене до своєї майстерні, схожої радше на лабораторію алхіміка. В кімнаті було безліч незакінчених опудал найрізноманітніших тварин — птахів, ссавців, риб і рептилій. Там були великі та маленькі створіння, застиглі на різних стадіях роботи. На верстаку лежав вовчок сірий, на стіні висіла голова горили, в кутку височів тулуб антилопи. У приміщенні пахло клеєм та гіпсом, а із сусідньої кімнати долинало булькотіння.
У центрі майстерні стоїть дерев’яна шафка, у якій Дерек тримає найцінніші інструменти, які дісталися йому від учителя. Інструментів у Дерека небагато, і він користується ними вже десятки років. Розміром шафка завбільшки з накрутний грамофон і має дві шухлядки з ручками із жовтої міді. Верхня стільниця ящика являє собою обертовий столик. На ньому лежить крихітна глиняна жабка, а поряд — нечисленні інструменти для моделювання. Повільно обертаючи столик рукою, Дерек може працювати над манекенами, такими як-от ця жабка, не пошкоджуючи їх. Навколо ми бачимо необхідні в роботі матеріали. Майстерня Дерека — місце зустрічі науки, ремесла й мистецтва.
Як таксидерміст Дерек працює вже сорок п’ять років, монтуючи (як він каже — «збираючи») все: від жирафів до землерийок, від комодських варанів до рибок. На Дерека, як фахівця в цій галузі, є великий попит у музеїв, зоопарків та приватних колекціонерів. Попри те що Дерекова робота здебільшого пов’язана із сучасними видами, він також зберігає і зразки з наукових колекцій тварин і птахів, які зникають чи навіть уже вимерли. Експертів такого рівня, так само як і більшості створінь, із якими вони працюють, удень зі свічкою не знайти.
Я запитав у Дерека про початок його кар’єри. Той розповів, що в школі любив мистецтво. У нього були вправні руки, проте дислексія суттєво заважала вчитися. Коли Дерекові було дванадцять, він знайшов на вулиці мертвого птаха, приніс його додому й почав малювати. Анатомія пташки — витончений механізм її крил — зачарував його. Відтоді він збирав стільки мертвих тварин, скільки мама дозволяла не сварячись і малював їх якомога точніше. Прозріння, як називає це Дерек, сталося, коли йому було шістнадцять. Одного дня він зрозумів, що, знайшовши мертву тварину, замість малювати, може зробити з неї опудало. Тієї миті він достоту збагнув, що його найдужче цікавить. Дерек подався до лондонського Музею природознавства, де спершу навчався таксидермії, а потім багато років працював, перш ніж вийти в самостійне плавання.
Не всі можуть стати таксидермістом-експертом, як Дерек. Та не всі й хочуть ним стати. Однак що для нас важливо, так це зрозуміти, як Дерек та експерти його рівня в інших галузях досягли такої майстерності. Що це взагалі таке — «бути експертом»? І як ним стати? Чому ми кажемо про Дерека «експерт», а не просто «дуже хороший фахівець»?
Усі ми можемо стати експертами в чомусь, хоча навряд чи здатні так глибоко охопити більше ніж одну-дві галузі. Для того щоб стати експертом, треба зосередитися на обраній сфері, відкинути все, що відволікає, і рік за роком докладати усвідомлених зусиль. Це тривалий вимогливий процес, який потребує значних зусиль. До того ж не оминути і фрустрації. Це очевидно, але люди часто цим легковажать. Ми живемо у світі, де потрібно видавати на-гора миттєві результати. Нас також навчили, що талант — це вроджене, і що коли ми не проявляємо певної обдарованості, то й пробувати не варто. Гадаю, що обидва твердження хибні. Зростання до рівня експерта дає свої солодкі плоди: глибоке задоволення від неквапного поступу до майстерності, як ми дізнаємося пізніше, і є однією з фундаментальних людських потреб. Окрім того, неможливо усвідомити, наскільки ви талановиті, поки не спробуєте.
Про книжку
Ця книжка про експертів і про те, як стати одним із них. Таємниця експертів захоплювала мене, скільки я себе пам’ятаю. Роками я спостерігав за ними, говорив із ними, працював із ними, думав про них, вчився у них, зачаровувався ними. Останнім часом своє викладання та університетські дослідження я присвячую саме цій темі. Мені доводилося читати, що писали про майстерність інші, я занурювався в різні теорії про те, як люди — індивіди та групи — стають експертами, проводив незліченні години з майстрами світового рівня із різних сфер, намагаючись збагнути, що робить їх тими, ким вони є. В усьому цьому саме люди захоплюють мою уяву: не «компетенції» в абстрактному розумінні, а власне експерти.
Мати компетенції — це одне. Бути експертом — геть інше. Чи можна назвати мене експертом? Можливо, на перший погляд і можна. Я отримав диплом лікаря сорок років тому. Відтоді — я детальніше розповім у наступному розділі — практикував як хірург-консультант і роками оперував пацієнтів у Великій Британії та Південній Африці. Потім протягом майже двадцяти років я був сімейним лікарем у провінційному містечку на південному заході Англії. Зараз я професор в Імперському коледжі Лондона, де розподіляю час між викладанням і дослідженнями, значна частина яких присвячена експертам. Але я не почуваюся експертом. Мені здається, що я тільки тепер почав усвідомлювати весь свій досвід. А втім, експерти, з якими я спілкуюся, часто кажуть, що почуваються так само.
З усього, що роблять експерти, значний обсяг лишається невидимим, навіть для них самих. Бути експертом означає мати певний спосіб мислення й погляд на речі. Вас великою мірою визначають ваші внутрішні процеси, а не тільки те, що ви створюєте. Майже неможливо прослідкувати, як експерти стають експертами. Ми можемо бачити результати їхньої праці, але не знаємо, як саме вони досягли вершини. Коли ми слухаємо соло на трубі в концертному залі, ми не бачимо за бездоганним виконанням безупинної практики протягом усього життя. Коли ми дивимося на картину в галереї, ми не бачимо за нею тисяч ескізів. Але якщо ви хочете стати експертом, приготуйтеся здолати довгий шлях. Ця книжка стане вашим путівником.
Я спробував зрозуміти, що робить експерта експертом. Я спробував вмістити в слова зовнішню легкість, із якою вони все виконують, майстерне володіння матеріалами, інстинктивні висновки, те, як вони «просто знають» і роблять, уміння адаптуватися до несподіваного. Я спробував передати їхню відданість чомусь більшому, ніж вони самі. Завдання доволі складне. Експертом треба бути, описувати це — марна річ. Експертність майже неможливо вмістити в слова. Тільки спробувавши зробити те, що роблять вони, можна осягнути глибину майстерності цих людей. Їхнє мистецтво полягає в тому, що воно приховує майстерність.
Це як у тому анекдоті про казаняра, якого викликали полагодити поламане опалення. І ось він приходить на місце виклику, ставить кілька запитань, слухає шум, який видає система, дістає з комбінезона молоточок і різко б’є по одній із труб. Опалення починає працювати, а майстер іде додому. Всю роботу він виконав за кілька хвилин. Пізніше казаняр надсилає клієнтові чек у п’ятсот фунтів. Клієнт у шоці: як можна брати такі гроші за один удар молоточком? Він просить майстра додати перелік робіт. Той пише: «За удар молотком — п’ять фунтів. За те, що я знав, куди бити, — чотириста дев’яносто п’ять фунтів».
