Станіслава Орловська. Як я полюбила віддавати

Благодійна організація «Життєлюб» — одна з перших в Україні, яка показала, що благодійність може бути яскравою і веселою, що допомагати людям третього віку — це не тільки надавати фінансову підтримку, а й дарувати їм можливість вивчати англійську, займатися танцями та подорожувати.

 

Напередодні 14 лютого, Дня всіх закоханих, ми поспілкувалися зі Станіславою Орловською, Team Lead фонду, та дізналися, яким чином благодійність стала важливою частиною її життя і повноцінною фул-тайм роботою. Адже любов — це не обов’язково про валентинки, шоколадки та романтичні почуття, а про все, що надихає нас і змушує серце битися частіше.

«Життєлюб» мені подобається саме тим, що він показує важливу річ: благодійністю можна займатися весело, фаново, це може бути твоїм способом життя. Ти не герой, благодійність — не жертва, людина, яка цим займається, — не хороша, вона просто нормальна.

Не можу сказати, що я йшла до благодійності цілеспрямовано: просто спілкувалася з людьми, які займалися чимось подібним, і розуміла, що теж так хочу. Деякий час я займалася волонтерством у «Молодь за мир» після того, як познайомилася з однією дівчиною з цієї організації. Мені дуже сподобалося те, як вони організували святкову вечерю для бепритульних. Це було у «Трапезній», за кожним столом сидів волонтер, який повинен був створювати атмосферу сімейної святкової вечері. 

У благодійності дуже важливо відчути саме ту точку, яка тебе включає. Якщо ти хочеш написати свою довгу та чесну історію, потрібно витратити час і намацати аудиторію, якій ти хочеш допомагати, і свою роль у цьому процесі. У мене наклалася ще й особиста подія — я втратила бабусю у минулий Новий рік, і утворилася порожнеча, адже я більше не була онукою. В один момент я зрозуміла, що хочу використовувати весь свій напрацьований професіоналізм для того, щоб допомагати людям поважного віку.

 

 

У 2008 році ми з одногрупницею вирішили привітати малюків з малозабезпечених донецьких сімей із Днем святого Миколая. У Донецьку на той момент традиція святкування Дня святого Миколая була не так поширена, як нам би того хотілося. Нам було важливо вітати діток українською мовою та розповідати про свято. Насправді, відчуття були дуже двоїсті — величезні кучугури, будинки з низькою стелею, мало світла, ти заходиш у дім і відчуваєш атмосферу неблагополучності. П’яна мама відкриває двері, грубо кличе свого сина. І ти ніби на п’ять секунд даруєш людині диво, посміхаєшся, робиш все, щоб подарувати їй радість, вона дивиться на тебе великими шокованими очима. Усередині все перевертається, бо ось ти щось подарував, сталося диво, але через п’ять секунд ти вже пішов, закривши за собою двері.

Ніхто не створений із добра, блискіток, метафану і всього повітряного. Люди не діляться на лайно і дивовижність. Мені здається, ми всі складаємось і з того, і з іншого. Ти не можеш постійно хотіти всім допомогти — все перемішано всередині, у кожного є свої гачки, і щось може дуже сильно чіпляти, а щось — зовсім ні.

Мільйон людей надсилає у дитячі будинки напередодні свят солодощі та подарунки, які взагалі-то і не дуже потрібні цьому конкретному дитбудинку. Справа в тому, що у дітей з інтернатів немає прикладу працюючих батьків, тому вони не бачать причинно-наслідковий зв’язок між тим, що хтось ходить на роботу, щоб заробити гроші та витратити їх на якийсь подарунок. Є просто якісь іграшки, які валяться на голову за незрозумілим принципом. Коли ця людина виходить у дорослий світ, вона може не розуміти, чому їй просто так не дають те, чого вона хоче. Звідси і злодійство, і інші соціальні проблеми. Найцінніше, що ти можеш подарувати підлітку або дитині з дитячого будинку, — час і спілкування, іншими словами, менторство.

Важливо розуміти, яким ресурсом ти можеш поділитися, і не займатися благодійністю на надриві. Тобі комфортно перерахувати трохи грошей, лежачи на дивані? Тоді зроби саме це, і в такій сумі, щоб фінансово цього майже не відчути. Не для того, щоб відчувати себе героєм, а щоб почуватися нормально. Те ж саме стосується і часу, який ти можеш витратити. Подумай, скільки часу тобі легко віддати, щоб тобі це було в задоволення. Не потрібно обіцяти перераховувати щомісяця по тисячі гривень, а потім думати, як зібрати грошей на комуналку.

Благодійність — ще й терапія. Коли ти сидиш і думаєш про те, що замало заробляєш, що тобі не подобається твоя зйомна квартира і в твоєму місті війна — у цій картинці дуже легко зависнути. Але ти можеш відсунути всі ці думки та піти роздавати обіди. Ти просто наливаєш суп і протягуєш людині, наливаєш суп і протягуєш людині. Бачиш ці очі навпроти, бачиш їхні обставини і не можеш не подумати про те, що тобі в житті насправді дуже пощастило, і варто це цінувати в моменті. У тебе є руки, ноги, сили, молодість, є купа можливостей, рідні, дах над головою, і тобі не доводиться думати про те, де взяти сьогоднішній обід. Ти розумієш, наскільки неприпустиме твоє ниття.

Хочете бути в курсі всього?

Підпишіться на нашу розсилку, вам сподобається.
Ми обіцяємо писати зрідка і по суті