Вже завтра в Україні стартує друга стадія виходу з карантину. Запрацює громадський транспорт, і більшість обмежень поступово будуть пом’якшуватися. Але для багатьох людей повернення в соціум може бути тривожним: ми вже встигли звикнути до нових реалій, та й загроза хвороби продовжує лякати. Чи нормально боятися закінчення локдауну і як із цим впоратися — дізнались у психолога.

Леся Марчук
психолог

Наслідки карантину для психічного здоров’я населення дуже індивідуальні. Ми всі жили в різних умовах: хтось досить легко налагодив віддалену роботу, хтось роботу втратив взагалі, для когось карантин став приємним усамітненням, а для когось — тортурами самотністю.

Але є й фактори, з яким на момент виходу з карантину стикається більшість людей:

Нове спілкування

Ми відвикли від тих соціальних контактів, які раніше були для нас звичними. Ба більш, ми вже не будемо повертатися до того ж способу життя, з якого пішли в ізоляцію, оскільки умови змінилися. У Європі постпандемічне життя називають дуже вдалим терміном — «нове нормальне», і нам треба буде адаптуватися до нього.

Зараз не можна спрогнозувати, наскільки складно буде звикнути до нового способу життя і до нових правил поведінки.

Надмір інформації

Важливо й те, що велика частина інформації, яка стосується пандемії, виглядає досить хаотичною і нелогічною, тому кожному доводиться спиратися на себе і самостійно вибирати ті запобіжні заходи, які здаються максимально здоровими. У суспільстві спостерігається криза довіри, яка загострилася за час карантину.

Невідомість

Реальність, з якою ми зіткнулися, абсолютно нова для всіх. Наше суспільство ніколи не перебувало в ситуації, коли настільки змінилися форма і спосіб спілкування.

Спілкування під час самоізоляції дуже регламентоване: ми домовляємося про час, про спосіб, ми обираємо, з ким будемо спілкуватись і яким чином.

Але виходячи на вулицю чи в офіс, перебуваючи в громадському транспорті чи громадському місці, ми не обираємо тих людей, з якими вступаємо в контакт. Навіть якщо ми з ними не розмовляємо, то все одно бачимо людей і отримуємо величезну кількість інформації, яку нам доводиться обробляти. Про те, як вони виглядають, як вони рухаються, як звучать їхні голоси, як вони пахнуть — таким чином значно збільшується навантаження на наші рецептори й центри обробки сигналів від них. Це те, від чого ми встигли відвикнути за час ізоляції, і це важливо враховувати.

Самоізоляція і взагалі умови карантину стали нашою новою зоною комфорту. З неї теж треба виходити обережно, щоб не потрапити у так звану зону паніки. Поїздка в метро і різке занурення в соціум можуть її спровокувати. Тому важливо поступово готувати себе до виходу, давати собі час звикнути знову до великої кількості людей навколо.

Якщо ви відчуваєте страх через вихід у соціум, дотримуйтеся таких правил:

  1. Необхідно зрозуміти, що саме є стресогенним фактором для вас: що викликає напругу, що лякає в перспективі поїздки в метро.
  2. Коли зрозуміло, що лякає, треба розбиратися з цим. З’ясувати, чи можете ви якось себе убезпечити або зменшити напругу, яка виникає.

Наприклад, ви боїтеся стовпотворіння людей у громадському транспорті — тоді можна запланувати поїздки не в годину пік.

Як зробити свій вихід із карантину менш болісним

1. Для початку варто розуміти, що адаптація до нової реальності не буде швидкою і важливо дати собі час.

2. Бажано зробити свій вихід на роботу максимально плавним. Домовтеся з керівником про можливість частину тижня працювати віддалено або скоротити робочий день, щоб уникнути годин пік.

3. Знайдіть альтернативні способи діставатися до роботи. Наприклад, частину шляху йти пішки. Дозвольте собі вийти з метро, ​​якщо там зовсім не комфортно.

4. Дотримуйтеся санітарних норм, які допоможуть убезпечити себе.

Коли страх переростає у фобію?

Взагалі страх — дуже корисна емоція. Він оберігає від того, щоб завдавати собі шкоди, щоб робити щось, що може бути небезпечним для фізичного або психічного добробуту. Проблема зі страхом виникає тоді, коли він заважає жити повноцінним життям. Патологічні стани, пов’язані зі страхом, об’єднує те, що страх є необґрунтованим, а реакції на подразники — надмірними.

Коли стає недостатньо помити руки з милом один раз або носити маску тільки в місцях потенційної небезпеки зараження. Коли ви скуті страхом настільки, що не здатні вийти з дому.

Інша крайність — безстрашність, коли людина нехтує заходами безпеки.

У таких випадках варто звернутися до фахівця і розібратися, що стоїть за цим страхом.