Оксана Єфремова,
сексолог-психолог
Передноворічна метушня, блискучий дощик, ялинка, подарунки, бенгальські вогні…
Для одних це одне з найбільш довгоочікуваних свят, занурення в дитинство, радість, передчуття мандаринок, веселощів і загадування бажань.
Але
Не для всіх
Для інших – це період особливо гострої самотності, страшних спогадів із дитинства, пробитих безпардонними запитаннями кордонів, провальних планів, нездійснених торішніх бажань і безглуздя нових. Підсвічені особливо яскраво новорічними гірляндами, ці тіні здаються ще темнішими.
Які плани на новий рік? Жодних. Обмотатися дощиком у порожній квартирі та з’їсти тазик олів’є. І ці запитання лише додають гіркоти, бо «Кому я потрібний, тільки всім настрій псуватиму». Свята – найболючіше місце для самотності та депресії. Коханий – із дружиною, а ти чекаєш на його робочі дні. Друзі з дітьми вдома, а ти один. У всіх радість і веселощі, а в тебе туга, тлін і безвихідь. Усі з рідними, а твоїх вже давно, або недавно, немає серед живих.
Хочеться втекти, сховатися в мішуру, не помітити колеса сансари… Хоча до чого цей пафос – колеса в хом’яковій клітці. Приховати свої справжні мрії за вішлістом із покупками. Свою внутрішню порожнечу – за бризками шампанського, ще, ще більше алкоголю, щоб заглушити смуток і тугу, адже в Новий рік нам потрібні лише нестримні веселощі!
А ще обов’язково запланувати з Нового року наддосягнення, щоб одразу п’ятирічку за три дні, щоб було за що гнітити себе наступного року 31 грудня, щоб одразу стало соромно за себе ще на етапі планування.
Новорічний марафон втечі від реальності. Схованки із самою собою. Аби не почути себе, свої вразливі місця, аби…
Бути чесною із собою – дорога навичка. Побачити, чи можеш ти бути наодинці зі своїми думками та почуттями. Чи помічаєш ти свої потреби та бажання? Справжні, без мішури. Чи готова ти ризикнути і втратити щось важливе – можливо, надію, можливо, ілюзію, щоб отримати те, що тобі дійсно важливо?
Відкритися і втратити броню «не дуже й хотілося», щоб отримати можливість подивитися, чого хотілося, дуже хотілося, але не було… і не факт, що відразу вийде отримати. Швидше за все, факт, що, як хотілося спочатку, не вийде. Або вийде не з першого разу.
Але, якщо не зняти броні, не ризикнути, не почути себе – точно не вийде.
Що ж.
Наступної новорічної ночі побажаю ризикнути і зробити цей «стрибок віри», знайти час у передсвятковій метушні побути із собою, побачити свій внутрішній голод і знайти свій власний спосіб нагодувати себе. Не лише салатами та гірляндами. А й тим, що насправді важливо.
