22 листопада на НСК “Олімпійський” освітня платформа NaukRoom організовує вечір грішників «Генетика гріха» . Організатори описують захід як театралізований, популярний і трохи науковий, а Ольга Маслова, кандидат біологічних наук і одна зі спікерів лекції, пояснила Anywell, що планується весела та пізнавальна спекуляція про те, як можуть бути пов’язані гріхи і наука. «Ми пройдемося списком із 7 католицьких гріхів і постараємося провести асоціацію з роботою різних нейромедіаторів. Скажімо, лінь, гнів і зневіра можуть викликати проблеми в системі передачі одних чи інших речовин», — каже Ольга. Звісно ж, ми не можемо пропустити такий захід — і вам не радимо.

Ми зустрілися з Ольгою і поговорили про те, як концепція гріха пов’язана з роботою нашого мозку, при чому тут залежності та чому каяття — це так приємно. 

Який стосунок гріхи мають до наших мозку та біології?

Будь-який вчинок і будь-яка дія мають біологічну основу. Звісно, в питаннях гріха сильні також і ментальні надбудови — врешті-решт, навіть саме питання того, що вважати гріхом, а що ні. Однак за кожною дією стоїть ланцюжок процесів. За перелюбством — одні, за обжерливістю — інші. І про ці процеси можна сміливо говорити в контексті біології. Важливо враховувати й генетику: до того, що прийнято вважати гріхами, може бути більша або менша схильність.

Ось, скажімо, якщо спробувати спекулювати, схильність до лінощів може бути викликана тим, що існує дефект дофамінових рецепторів. І щоб їх активувати, повинна бути дуже висока зовнішня мотивація, тому що внутрішньої людині не вистачає. І це тільки один приклад.

Як мозок реагує на заборони й обмеження на кшталт заповідей?

Це буде завжди залежати від генетичних особливостей кожної людини. З кимось це буде працювати за принципом «зробити на зло»: все, що не можна робити, хочеться робити ще сильніше. А хтось буде боятися заборон: мовляв, якщо не дозволяють, то я краще й не полізу. Є зв’язок ще й зі ступенем розвитку префронтальної кори: якщо вона розвинена сильно, то буде вимагати пояснень таких заборон. Добре, мені не можна чіпати розетку, а чому? Що трапиться, якщо я все-таки до неї доторкнуся? І ось такі люди більше схильні до оцінки потенційних користі та шкоди від того, що вважається гріхом: коли це виправдано, а коли це дійсно не потрібно робити. А ось якщо префронтальна кора розвинена менше, людина буде або безапеляційно слухатися, або принципово йти наперекір, аби лише зробити не так. 

Як гріхи можуть вплинути на здоров’я?

По суті, будь-який гріх можна довести до абсолюту, небезпечного для життя та здоров’я. Та ж обжерливість може бути летальною, якщо нею захопитися, а може й бути способом боротьби зі зневірою. Наш мозок дуже любить залежності та повторювані сценарії, і навіть наші здорові звички — це залежність. Ми її культивуємо, тому що вона вважається хорошою, але механізми, які забезпечують її на нейрохімічному рівні, це ті ж міжнейронні зв’язки, що спрацьовують і за негативної залежності. 

За принципом зменшення шкоди, якщо у людини є звичка, що роз’їдає її життя, можна спробувати витіснити її іншою. Ось така гріхотерапія. Адже є часті історії, коли наркомани зі стажем ідуть у важкий спорт або в божевільний ЗСЖ. Все тому, що вони досі потребують стимул, але, коли вони розуміють, що на наркотиках довго не проїдеш, замінюють це на бодібілдинг, наприклад. 

Навіщо нам взагалі потрібні ці залежності? Вони дають відчуття присутності у світі. І найбільший фокус у тому, щоб усвідомити власну залежність, провести самоаналіз і знайти іншу форму існування, в якій ти не лаєш себе через залежність і знижуєш шкоду від них. 

У чому по-різному працюють мізки «праведників» і «грішників»?

Думаю, це пов’язано з дофаміновою системою — можна припустити, що у грішників вона буде більш розхитаною. Є кілька варіантів чому. Або це відбувається на рівні ферментів, що руйнують цей нейромедіатор, або на рівні синтезу дофаміну, або проблема з рецепторами та їхньою щільністю. Тобто молекул дофаміну достатньо, але засвоїтися можуть вони не всі.

Як довго наш мозок не піддає зовнішні істини критиці? Чи можемо ми вважати щось гріхом лише тому, що нам так сказали?

Тут потрібно говорити про психофізіологію та ступені розвитку тієї ж префронтальної кори й лімбічної системи. Наприклад, людина, у якої більше розвинена префронтальна кора, буде чіткіше відрізняти погане від хорошого. Та оскільки це не абстрактні категорії, адже поняття «добре» чи «погано» вимірюються у ставленні до будь-кого, тут нам на допомогу приходить добре розвинена лімбічна система. Вона потрібна, щоб пережити емоцію.

Якщо її не буде, наше формальне знання того, що не потрібно бити людей, не буде підкріплено прикрістю, якщо ми все-таки когось вдаримо. 

Що відбувається, якщо людина кається у гріхах?

У нашому організмі є серйозна система внутрішнього знеболювання. Тому розкаяння і каяття, якщо вони щирі, дуже приємні з точки зору ментальності.

У людини, яка від душі розкаялася і повністю відчула це, будуть «світитися» все нейрони, пов’язані із задоволенням. А організм виділятиме дуже багато опіатів, щоб заглушити біль. І ось ця насолода, цей катарсис, усі ці відчуття можуть навіть призвести до залежності від себе. І людина буде радісно бігати каятися кожен місяць. Різною мірою це працює для всіх. 

Що робити, якщо один гріх рятує від іншого?

Вибирати менше зло, напевно. Якщо плитка шоколаду раз на 3 місяці рятує вас від того, щоб порізати вени, то нехай краще це буде шоколад. Але якщо ви просто механічно їсте чипси кожен день, не запам’ятовуючи смаку, просто тому, що рука вже звикла рухатися у напрямку від пачки до рота, то краще знайти для себе щось інше. Знову ж: подумки формуємо табличку користі та шкоди і вибираємо для себе сценарій, у якому менше шкоди, але більше користі. Працює, звісно, не завжди, але в ідеалі повинно бути так.