Ліза Євтухова є співавторкою популярного подкасту “Як [не] Вийти Заміж?”, в якому разом із подругою Зіною Кукіною спілкується з відомими дівчатами і розпитує їх про самопізнання і щастя. А оскільки зовсім нещодавно Ліза побувала на Кіліманджаро, найвищій точці Африки, ми вирішили розпитати її про новий досвід і найбільші враження від сходження на одну з головних вершин світу.
Про рішення
До цього моменту єдиний мій похід в гори відбувся в Карпатах, у серпні 2020 року з туристичною групою. Тривав він близько 5 годин. Я в житті ніколи й подумати не могла, що піду в гори або візьму одну з семи вершин. Але життя розпорядилося інакше. Влітку мені вперше порадила потрапити на Кіліманджаро одна знайома, а через пару місяців улюблений тренер Рома Смідюк запропонував приєднатися до його авантюри, я не сумнівалася ні секунди – відразу сказала «Так!»
Про підготовку
За три місяці до сходження я почала регулярні тренування (3 рази на тиждень), функціональні з акцентом на кардіо навантаження. Після кожного тренування хоча б 120 хвилин я ходила на доріжці з підйомом 10-12. Але фізична підготовка – це ще не гарантія результату, адже ніхто не знає, як ваш організм поведеться на висоті. Навіть найзавзятішим спортсменам може стати погано, оскільки наш організм не звик до великої висоті і тиску.
Про враження
Найскладнішим виявилося умовити тіло і дух не здаватися в моменти, коли відбувалася сильна акліматизація. В цей час виникав жахливий головний біль. А ось холодом, біотуалетом, відсутністю душу і стільникового зв’язку протягом 6 днів мене не налякаєш (посміхається).
Найскладнішим виявилося умовити тіло і дух не здаватися в моменти, коли відбувалася сильна акліматизація.
Зізнаюся, по-справжньому мене вразили люди – портери (люди, які переносять спорядження – прим. ред.) та гіди, які допомагали нам підніматися. Їх фізична і духовна сила, увага, простота, інтелігентність і мудрість підкорили мене. Після того, як нам вручили дипломи, я плакала через те, що навряд чи знову коли-небудь побачу цих світлих і чуйних людей.
І, безумовно, вразили неймовірні краєвиди і ландшафт, який кардинально змінювався щодня. Картинка починалася з тропічного лісу за температури +25 і закінчувалась льодовиками вершини Ухуру за мінус 15. А ще мене дуже вразило зоряне небо! Неймовірне!
Все, що відбувалося під час сходження, плюс-мінус було несподіванкою для мене, оскільки попередньо я не дивилася жодної передачі про Кіліманджаро і сходження. Але одним із найбільших сюрпризів, думаю, для всіх туристів, є четвертий день, який спочатку описують як найлегший (дистанція становить всього 4 км, у порівнянні з середніми щоденними 10 км). Тільки от не попереджають, що це 4 км прямовисної стіни, на яку ви деретеся з руками (без палиць), а під вами – тільки скелі і прірва.
Про карантинні особливості
Насправді, особливих обмежень у зв’язку з карантином не було, але він зіграв нам на руку, якщо врахувати кількість туристів в звичайний сезон. Їх було би в три рази більше, і зазвичай біля підніжжя піку Ухуру вже збирається черга, а часу, щоб спокійно там побути і сфотографуватися, як правило, дуже мало. Ми були практично одні і кожен виконав свій фото-відео план настільки, наскільки дозволило здоров’я. Оскільки на піку довго перебувати неможливо через низький рівень кисню.
Про поради тим, хто хоче піднятися на Кіліманджаро
Я впевнена, потрібно дуже сильно цього хотіти. Сприймати кожен день як незабутню пригоду, щось, що ви, швидше за все, зробите один раз у своєму житті. Постарайтеся насолодитися процесом і уважно слухати свій організм, подумки налаштовуватися на перемогу і не занепадати духом, адже буде дуже важко! І обов’язково потрібно брати багато теплого одягу, а краще – звернутися до мене за детальним списком спорядження (посміхається).
