Анна Андрусенко про ікебану: «Я би хотіла зрозуміти вітер»

Анна Андрусенко – фахівчиня з комунікацій, яка тривалий час займалась реалізацією і просуванням культурних проектів та ініціатив, а сьогодні працює в медичній сфері. Протягом останніх 5 років паралельно з основною роботою Анна практикує ікебану та показує свої роботи на Інстаграм-сторінці @way_flo. Ми розпитали, як і чому в її житті виникло таке хобі і чому ікебана – це історія про велнес та прийняття.

Для мене ікебана – це любов з першого погляду. Колись я практикувала каліграфію в Українсько-Японському центрі, де вся група складалася з людей, які, на відміну від мене, володіли японською. Через рік вирішила кинути каліграфію, оскільки зрозуміла, що не можу бути на рівні, і в один із таких вечорів, коли наважилась більше не повертатися, я зустріла у коридорі викладачку з ікебани, яка попросила допомогти з монтажем виставки.

Сьогодні переважно беру участь у міжнародних конкурсах, виставках, був навіть досвід викладання дітям. Минулого року на запрошення Посла Японії в Україні ми зробили виставку до прийому на честь Дня народження імператора в готелі InterContinental, це був дуже високий дипломатичний рівень.

Фактично у моєму житті сталося два переломні моменти – це знайомство з професором Анжелою Лобастов, яка завдяки своїм унікальним знанням ще більше змотивувала мене займатися цим, і минулорічна поїздка на фестиваль Les Floralies de Nantes, один із найстаріших в Європі, який що п’ять років відбувається у Нанті. Там зібралися топ-флористи і ландшафтні дизайнери світу, а паралельно проходила ікебаністична програма моєї школи Ікенобо, яку очолила професорка Маг`єр. Гран-прі, до речі, взяли флористи, що працювали в японському стилі, а професорка отримала нагороду за кращий івент і прекрасно організовану виставку. Я, до речі, скрізь ходила у футболці з написом Ikenоbo Ukraine і помітила, що це викликає у людей когнітивний дисонанс. Тому для мене ікебана – це ще і культурна дипломатія, де один бренд підсилює інший.

Якщо чесно, раніше я думала, що ікебаною займаються лише пенсіонери. Але, коли я почала їздити на виставки, то побачила, що молодь є, до того ж це дуже вмотивовані люди. Часом, це фахівці суміжних професій, які працюють в креативних індустріях. Плюс, ікебана – це заняття для небідних людей, в Японії, принаймні, цим займається середній клас або вище. Уроки у гарних майстрів дорогі, наприклад, у професора моєї школи, якщо взяти середній європейській рівень, це 80 – 135 євро за заняття. Навчання дороге, але унікальне. Я вважаю, що ікебану ти не можеш добре вивчити онлайн, головні речі мають будуть передані безпосередньо від учителя до учня. Мені в цьому плані дуже пощастило – маю за честь навчатись у президента Східноєвропейського чаптера Ікенобо професора Анжели Лобастов. Коли ти досягаєш певного рівня, тобі дається ім’я, що залишається в історії школи назавжди. Воно складається з двох ієрогліфів – твого імені і імені твого Сенсея, тобто Вчителя.

Також раніше я думала, що займатись ікебаною можна лише знаючи японську та будучи прихильником певної релігії. Виявилось, ти можеш бути ікебаністом незалежно від релігії, мови і статі. Хоча до 19 століття жінкам не дозволялося займатися ікебаною – такою була традиція, що виникла 500 років тому в одному з храмів Кіото, де першу ікебану зробив монах на знак вшанування Будди.

Ще є такий стереотип, що ікебана – це медитація, але насправді, це серйозна вправа на концентрацію і сам акт створення роботи є «вишенькою на торті», а сам «торт» при цьому готується 3 – 4 години. Скажімо, коли ти в п’ятницю ідеш раніше з вечірки, щоб встати о 6-й ранку і 4 години шукати в лісі потрібні гілки, потім ти все це готуєш, правильно підрізаєш, ставиш у воду, потім на тебе чекає теоретична частина, а лише після цього – протягом години-двох ти робиш, власне, роботу, цю саму «вишеньку».

Ікебана живе в середньому тиждень-півтора. Вона не може жити довше, бо це виходить за межі самої філософії природніх циклів. Вдома, коли до мене приходять друзі, за кращими японськими традиціями я роблю для них композицію і це мій естетичний презент. Я розбираю її тільки, коли вона в’яне.

Мені важливо фотографувати свої роботи і публікувати, щоб бачити прогрес. Фактично мій Інстаграм – це таке собі портфоліо. На жаль, фото не репрезентує роботи в повній мірі, оскільки вони завжди об’ємні, пахнуть, збирають простір….

Я би поділила все, що роблять люди з квітами на три категорії – красиві букети, ікебани та квіткові поробки. Можна побажати людям, які хочуть займатися ікебаною, хотіти не «займатись ікебаною», а прагнути розвинути вищий естетичний рівень сприйняття. Це може дати тільки гарна школа ікебани і грамотні викладачі, а також певне підвищення свого культурного та інтелектуального рівня загалом. Принципова різниця для мене – у флористиці квітка втрачає індивідуальність, в ікебані ж це неможливо. Є люди, які створюють букети та флористичний декор і продають це, а є люди, які займаються сучасним мистецтвом. Я належу до других.

Сьогодні в Україні багато флористів відмовляються від оазисів. Це флористичні губки, матеріал, який дуже забруднює середовище. Натомість вони запозичили в ікебаністів японські кензани, такі собі залізні кола з голками, в які встромляються стебла рослин після підрізання і таким чином добре тримається форма. Це дуже круто, це багаторазовий інструмент, наприклад, у мене є кензан, якому більше 70 років. Також, нам зазвичай потрібно менше рослин, ніж флористам. Я, як ікебаніст, пройшла спеціальне навчання з обрізання дерев, адже для нас квіти не настільки важливі, як гілки, тому я точно добре знаю, як правильно працювати з кроною, щоб не зіпсувати дерево. Коли мені дарують флористичні букети, я часто їх розкладаю, щоб подивитись, як вони скріплені всередині, і іноді бачу, як жахливо неправильно підрізані рослини, або стебла зламані скотчем. Такий букет не зможе простояти більше двох тижнів. На жаль, це даремно витрачені гроші.

Навколо ікебани у мене виникло чимало інших занять, якими я почала цікавитись. Наприклад, чайна церемонія, рух сінрін-йоку – він виник ще у 80 роках, але саме зараз у Європі та особливо у Скандинавії набуває великого поширення. Хочу, щоб і у нас в Карпатах були такі тропи, які допомогли б знімати стрес та відновлювати сили. Коли ти починаєш займатися традиційним японським мистецтвом, то стаєш на якийсь шлях і він на все життя. Крім того, я трохи цікавлюсь ландшафтним дизайном. Мало хто знає, але багато крутих ландшафтних дизайнерів, не тільки японських, вивчали ікебану, вона завжди була гарним стартом. І, звичайно, я мрію робити в Україні великі виставки з ікебани.

Фото: Настя Підкова