У серпні дитяче видавництво Artbooks випускає книгу для дорослих — «Управління гнівом: як реагувати на дитячі істерики». Її авторка — французька психологиня Мадлен Дені. Вона розповідає батькам про те, як і чому діти зляться та як реагувати на істерики.

Це підручник усвідомленості та спокою, що допоможе переживати складні моменти і батькам, і малюкам. А також стане для дорослих інструкцією, як навчити дітей розуміти свої емоції та керувати ними.

Anywell публікує три уривки з книги «Управління гнівом: як реагувати на дитячі істерики». Видавництво вже приймає попередні замовлення на неї, і 17 серпня перші екземпляри вирушать до читачів.

У кожному віці — свій гнів!

Знаючи етапи емоційного розвитку, ви зможете максимально спокійно сприймати перепади настрою вашого неслухняного малюка чи «їжакуватого» підлітка.

1–2 роки: Здатність дитини реагувати на емоції обмежується фізичними проявами: тупати ногами, кричати, кусатися.

2–3 роки: Дитина стикається з авторитетом батьків і випробовує їхню стійкість, на все відповідаючи «ні».

3–4 роки: Дитина вчиться говорити, тож може висловити своє роздратування вголос. Вона розуміє причини заборон.

4–5 роки: Спалахи гніву супроводжуються першими лайливими словами й агресивною поведінкою. Дитина мириться з тим, що не всі її потреби вволюються одразу.

6–7 роки: Дитина самостверджується, маючи на все власну точку зору. Вона починає розуміти, як стримувати свої емоції без допомоги батьків.

8–10 роки: Дитина починає жити в суспільстві й переживає свої перші конфлікти. Вона починає протиставляти батьківській точці зору власні переконання.

Читайте також: Уривок із книги «Шпаргалка для батьків»: чи потрібно давати дітям плакати — які в цьому користь і шкода

Перед початком істерики

За перших ознак напруги спробуйте відволікти дитину грою або жартом — це допоможе їй не піддатися гніву.

Навчіть дитину справлятися з роздратуванням

  • Не дозволяйте їй ламати предмети — втрутьтеся, запропонуйте інші варіанти розв’язати проблему. Дитина має навчитися виражати гнів не лише ударами.
  • Запропонуйте їй допомогу, але не перестарайтеся, щоб не перетворитися для дитини на «інструмент боротьби з невдоволенням». Дитина має вчитися самостійності.
  •  Коли дитина усвідомила, що сталося, ще кілька разів поставте її в ситуацію, яка спричинила конфлікт.
  • Не змушуйте дитину занадто часто стикатися з невдачами, даючи їй завдання, які перевищують її можливості.
  • У віці 1–3 років будь-яка спроба іншої дитини взяти участь у грі сприймається як агресія. Ви можете грати роль посередника, втручаючись у ситуацію, коли бачите, що от-от вибухне істерика.

Не порушуйте ритм життя дитини

Тривожність підживлює гнів, тож малюки потребують спокійного життя. Подбайте про це, дотримуючись їхніх звичок, особливо режиму пробудження та засинання, навіть у вихідні.

Читайте також: Як говорити з дітьми про аутизм?

Чому деякі діти віком від 1 до 3 років поводяться, здавалося б, агресивніше, ніж їхні однолітки?

Марі-Ноель Тарді, дитяча лікарка-психіатр

У віці двох років усі діти проходять через потужний етап спротиву. Він починається, коли малюк вчиться ходити самостійно, і закінчується, коли дитина дізнається про статеві відмінності між хлопчиками та дівчатками — це пробуджує в ній надзвичайну цікавість і відволікає від інших думок. Дитина позиціонує себе як окрему особистість із власною волею. Вона каже «ні» і словами, і вчинками. Відтак важливим стає те, як батьки заспокоюють і приймають емоції дитини (материнська функція) і закріплюють правила поведінки (батьківська функція). У деяких дітей трапляється затримка усвідомлення тіла. Така дитина не може назвати чи показати різні частини свого або чужого тіла. У неї виникає почуття вразливості, яке може викликати агресивну поведінку. Зарадити цьому може виховання психомоторних умінь і навичок. Те саме може трапитися з дитиною, яка живе з хронічним захворюванням або отримує агресивне медичне лікування (наприклад, дихальну фізіотерапію для лікування респіраторних захворювань). Такі діти схильні ототожнювати себе з «агресором» — як і діти, що зазнали жорстокого поводження. Можна дати такому малюку м’якого ведмедика чи ляльку, з якими він поводитиметься так, як поводилися з ним. Це допоможе позбутися агресивності.