Катерина Бабкіна про створення бренду екоторбинок

Українська письменниця Катерина Бабкіна добре відома читачам за книжками «Щасливі голі люди», «Мій дід танцював краще за всіх» і «Звичка писати». Але рік тому Катя здивувала всіх запуском мікробренду плетених сумок Writer’s Choice Bags. Ми розпитали, що надихнуло письменницю вибрати таке велнес-хобі й перетворити його на нехай і невеликий, але успішний бренд.

З чого все почалося

В кінці вересня минулого року ми вирішили поїхати на пікнік у Буцький каньйон, це кілька годин їзди від Києва. Я спакувала тарілки, їжу і напої в якийсь кошик, який знайшла вдома, накрила його серветкою та запостила фото — і всі мені написали: «О боже, я думала, що пропустила Великдень». Це був не кошик для пікніка (посміхається). Я пішла гуглити, як виглядають кошики для пікніка, і за якийсь час перегляду найрізноманітніших зображень захотіла, природно, й собі кошик — так це працює. Але який? Усі мені чимось не підходили, мені треба було такий, щоб був місткий, але не важкий і не об’ємний, не гнувся і не ламався, і можна було б брати його в подорожі, навіть складати в ручну поклажу, і щоб він при цьому не втрачав вигляду… Коротше, десь на ранок після пікніка я уявляла, який кошик я хотіла б собі. Жоден магазин мені не міг такого запропонувати.

Якраз перед тим ми переїжджали, і в мене було кілька мотків льнопенькового шпону, я перев’язувала ним книжки для перевезення — око зачепилося за них. Далі я вистругала з апельсинової палички для нігтів товстий в’язальний гачок, і за кілька серій чогось там, що я тоді дивилася, в мене був готовий кошик. Так з’явився прототип першого кошика «Ніцца», яких ми за рік продали 20 штук (так, це ДУЖЕ маленький бренд). Шпон я потім замінила на якісніший і міцніший, а гачок купила нормальний, але мій перший кошик досі цілий, живий, улюблений і має гарний вигляд. Фокус виявився в тому, що я не змогла зупинитися — медитативна діяльність зі швидким, осяжним і досяжним результатом (пов’язала кілька годин і маю готовий гарний виріб!) робить нам приємно, мотивує та узалежнює.

Про перший досвід

У дитинстві найпростіші способи в’язання мені показала мамина приятелька. Вона плела віртуозно. Мене вистачило лише на базові — гачком це стовпчик, стовпчик з одним накидом і стовпчик із двома накидами; на спицях — лицьова і виворітна петля. Це як плавати, їздити на велосипеді чи водити авто — не забудеш, раз навчившись. Я плела щось для ляльок, а також шалики й шапки друзям. Удома було багато ниток — бабуся не викидала, а розпускала свої вовняні та кашемірові светри, не знаю навіщо — вдома ніхто не плів, тож для мене це був кльовий і бюджетний варіант подарунку — і щось особливе, і грошей, яких не було тоді, не довелося витрачати.

Мені подобається плести, але я так і не опанувала складніших способів — коли намагаюся подивитись якісь схеми чи туторіали, все страшно бісить і смикається око. Тому ці найпростіші петлі для мене як непросторова геометрія — у школі я послідовно всі задачі з неї зводила до теореми Піфагора і ще кількох найпростіших і так розв’язувала, мені ставили погані оцінки, бо це було 20 кроків замість потрібних трьох, але результат був правильний.

Про техніку

Усі торбинки та кошики Writer’s Choice Bags сплетено гачком і моїми руками (для експерименту один кошик сплів чоловік! Назвали його іменем, він швидко продався), лейби виконані за допомогою паяльника-кліше зі смужок залишкової шкіри (їх постачають подруги, які виробляють шкіряні сумки, ріжуть мені на лейбочки обрізки — як моя бабуся розпускала свої та дідові светри, «щоб добро не пропадало»). На початку я практикувала купувати за безцінь у секонді старі сумки, котрі, скоріше за все, ніхто не купить, але з гарними шкіряними ручками, і перепасовувати ці ручки до сумок — теж «щоб добро не пропадало» (самі сумки йшли, знову ж таки, на лейбочки, кишеньки або оздоблення). На це був попит, але їх і так треба було в кілька кроків дезінфікувати й обробляти, а з настанням пандемії ця історія відпала, і я плету та мотаю ручки теж вручну. Я використовую льнопеньковий шпон з армованою ниткою — це банківські шнурки, якими прошивають мішки для грошей. Він не стібеться і не залишає таких ворсинок на одязі, його розривна вага 30 кг і його важко прорізати, він гнучкий і не мнеться. Я перепробувала кілька варіантів шпону і зупинилася на ньому. Я не знаю, що там за армована нитка, ніяк не можу до неї доколупати, тому не певна на 100%, що вона екологічна. Але в порівнянні з будь-яким виробництвом ці вироби — супереко і нікому та нічому не шкодять.

Про виробництво

Все це переросло у бренд і продаж, коли я не змогла зупинитись і надарувала всім близьким кошики й косметички, а рука все тяглася до гачка і мотка зі шпоном, як до наколотої апельсинки. Усе виробництво — це я сама. Також є людина, яка менеджерить сайт, інстаграм і опікується продажами й доставлянням.

Усі моделі сумок я створюю на власну фантазію. Я не розбираюся в моді й не моніторю тренди, форми, фасони. Просто думаю — о, було б прикольно щось отаке. Одразу скажу — кілька моделей (дві) були невдалі, їх ніхто собі не хотів і я теж таку б не носила — те, що я уявляла, не збіглося з дійсністю. Я їх розплела і переплела (посміхається). Загалом було близько 15 моделей, але ніякі сумки не повторюються (крім варіації «велика» і «мала»), крім косметичок і варіацій кошика «Ніцца», яку найбільше просять і прямо чекають — це простий, зручний, місткий, легкий і міцний шопер, який виглядає, як стильний кошик.

Плетіння я ношу з собою скрізь. Це допомагає не біситися в черзі на мийку, автосервіс, у банку. Колись у клініці в очікуванні лікарки, яка запізнилася на прийом на пів години, жіночка, спостерігаючи початок кошика, спитала мене — це гніздо для пташечки? Це мило.

Мене просили двічі сплести по 50 штук для корпоративних подарунків. Мені було дуже приємно, але я відмовилася, для мене це неможливо чисто фізично, це перетворить приємний процес на рабську працю. Ще один із перших кошиків я подарувала одній людині, яка для мене «кошикова експертка», я дуже старалася плести той кошик, там і ручки, і мереживо, і кишенька, але, здається, я переборщила чи то «перекорзинила» — ніколи не бачила її з цією сумкою, хоча загалом вона полюбляє їх і носить. Але тепер я думаю, та модель просто теж була невдала — що простіше, то краще (посміхається).

Бренду уже рік і два місяці. Ми зрозуміли, що це сезонна історія — всі хочуть кошичок і косметичку навесні. І ще на подарунки до умовного Різдва, але цей момент я з особистих обставин цього року пропущу. Тому зараз у нас в доступі, здається, лишилося дві одиниці — хто перший встав, того й кошики. Також я закупила свого часу багато котонового шнурка на мереживо, а тепер розумію, що більше всім подобаються кошики без мережив, тому зараз плету велику мережану скатертину — назріває Writer’s Choice Home. Плетіння так само надихає і заспокоює мене, припиняти не бачу сенсу, але тримаю себе в руках, щоби не гнатися за попитом і не намагатися урізноманітнити лінійку чи мати завжди доступний асортимент, я все-таки письменниця, а не в’язальниця (посміхається).