Науці відомо, що самотність підвищує ризик захворювань, оскільки викликає хронічне вироблення гормонів, які пригнічують імунну функцію. Самотність може прискорювати поширення раку, серцевих захворювань і Альцгеймера.
Кей Тай, нейробіолог з Інституту біологічних досліджень Солка, вирішила з’ясувати, як наші сенсорні відчуття, минулий досвід, генетичні схильності створюють стан, який називають самотністю. І як він виглядає з точки зору активності мозку.
Інша вчена, Джилліан Метьюс з Імперського коледжу Лондона, вивчала мишей у клітках-одиночках і з’ясувала, що ізоляція від суспільства змінювала клітини мозку — дорсальні ядра шва (DRN). Це дозволило дійти висновку, що вони відіграють роль у самотності.
Спільними зусиллями Тай і Метьюс виявили, що при стимуляції нейронів DRN тварини починали шукали спілкування з іншими мишами. Подальші експерименти підтвердили, що вчені знайшли регулятор потреби у спілкуванні у гризунів.
«Належить з’ясувати, скільки і якого роду позитивних соціальних взаємодій достатньо, щоб задовольнити базову потребу у спілкуванні й нейтралізувати нейронний голод», — говорять учені.
